І. Розставити ( де потрібно) розділові знаки в реченнях, підкреслити
(виділити жирним шрифтом) дієприкметникові й дієприслівникові
звороти. В реченнях з дієприкметниковим зворотом вказати означуване
слово.
1. Мати радісно перебирала своє добро вихваляючись його силою.
2. Я дивлюсь на схилене над насінням лице матері.
3. Воно чекаючи свого часу лежало на комині.
4. Мене нагородили книгою підписаною самим автором.
5. Скочивши на долівку узяв із мисника гранчасту склянку і холонучи почав
наміряти насіння.
6. Глядачі схвильовані таким сюжетом сиділи мовчки.
7. Побоюючись навернутися на материні очі я подався до ставочка.
8. Актор обернений до зали спиною продовжував грати свою роль.
9. Прочитавши я спочатку зрадів а потім засмутився.
10. Зігрітий лагідним весняним сонцем степ вигравав різнобарв’ям.
11. Затиснувши в руці контрамарку я вскочив у школу.
12. Листок відірваний від календаря нагадував що незабаром канікули.

Сама природа подбала про те, аби все, що є в ній живим, було красивим. Красивий ліс, що вдягнувся в зелені шати, красиве поле соняшників, що повернули свої голівки до сонця — всюди присутня краса, що милує око. 

Дитину змалечку привчають бачити й творити красиве, бо потворне не розвиває й не спонукає до злету думки, творчості, прагнень. 

Красивими є не лише речі чи сама природа. Красивими є люди, особливо красиві своєю душевною красою. Бо такі люди добрі, привітні, вони ніби світяться зсередини. Такі люди тримають нашу землю, на них тримається весь світ, отже, саме така краса врятує світ. Це краса людяності, краса чистих почуттів, краса думок. 

У лісі День був сірий і похмурий, такий сірий, що плакати хотілося. Низькі хмари повзли над землею. Нудний лежав переді мною краєвид. Я йшов і йшов, а окові ні на чому було  відпочити. Нарешті я увійшов у невисокий молодий лісок. Попрямував зарослою та вузькою стежкою. Навколо стояли осики. Серед їх червонястого листу жовтими плямами виділялись берези та зеленіли дуби. Стежка спустилася у яр. Тут біг струмок з коричневою, немов густий чай, водою. Глухо й безлюдно було тут. Я перейшов струмок по поваленому дереву. За яром ліс став зовсім густий. Стежку оточували джунглі з сухої кропиви та ожини. Незабаром з’явилися кущі здичавілого бузку. Серед дерев заманячили колишні грядки. Значить, людина десь неподалік. Я ледь видерся з гущавини на маленьку галявину. Тут стояв надійно захований будинок. Дім мав кам’яний ґанок та дерев’яні колони, які колись давно були, мабуть, пофарбовані у білий колір. Будинок нахилився, як смертельно поранений, ніби ось-ось упаде. Дах був зелений, товстий від пухнастого моху. Могутні лопухи майже закривали двері. Я зазирнув у сіре віконце. Хата здавалась похмурою й занедбаною. Одно слово, хатинка на курячих ніжках. Бракувало хіба що Баби Яги.