Розставити розділові знаки, створити схеми речень 1. Ґрунтознавство осипалося під ногами орнітологія каркала на тополях (Л. Костенко). 2. Трохи далі в дубняку лунав сухий і чіткий пе­рестук почіплявшись пазурами за стовбури дерев, строкаті дятли знай довбали дзьобами кору, дістаючи з-під неї поживу (Є. Гуцало). 3. Ви­хопи нас, Боже, З хвиль диявольських морів Тягне на дно, під воду Чо­вен людського роду (Давид Дума). 4. Душа пройшла всі стадії печалі Тепер уже сміятися пора (Л. Костенко). 5. Навіть найкращі підручники історії ще нікого в світі історії не навчили її треба в своїй крові, в сво­їй традиції і у своїй культурі мати (В. Липинський). 6. Хочете бути мо­лодими і здоровими залишайтесь молодими й здоровими! (Є. Гуцало). 7. Із діянь апостолів з достатньою ясністю випливає однозначна від­повідь богослужбовою мовою має бути мова того народу, серед яко­го здійснюються релігійні обряди (В. Горбачук). 8. Шарудить листя під ногами скапують жолуді з гілля сонячні плями рудими білками бі­гають по стовбурах чуються скупі пісні невідлетілих пташок (Є. Гу­цало). 9. Хтось у чуттях мілких, а хтось у зрадах Злочинно губить сво­го неба суть Немає лиха лишенько вигадують Нема жалю самі його зо­вуть (Г. Світлична). 10. Горлиці перелетіли в попелястому шумовинні повітря лелеки відпливли на крилах-веслах качки прохурчали сойки майнули рябими крильми зозуля пронеслась (Є. Гуцало).

Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям. Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння. В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами. Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).

"Вихованість — це вміння поводитись". Що ж означає вміння поводитись у колективі? Бути вихованою людиною — це і вміння вітатись, і підтримувати в товаристві розмову, і правильно їсти, одягатись, і вміння поводитись у громадських місцях. 

Та неправильно мислять ті, хто вважає, що вихованість зводиться лише до гарних манер. Коли говоримо "вихована людина", ми маємо на увазі щось більш глибоке в людині, і передусім внутрішню інтелігентність. А це означає бути уважними до інших, тактовними, скромними. 

Бути ввічливою, вихованою, витриманою людиною не так-то легко. Тут потрібні і самодисципліна, і готовність іноді поступитися власними вигодами, звичками і, найголовніше, почуття поваги до інших людей, до колективу, відповідальність за свої вчинки перед суспільством.