Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: "Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба". У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: "Хліб — усьому голова", "Є хліб — буде й пісня". І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Для исследователя иные исторические эпохи примечательны тем, что могут дать богатую информацию и пищу для размышления о том, как падок человек на всевозможные модные безделушки и украшения. В данной статье речь пойдёт о «новоявленном» модном течении, которое сейчас особенно распространено среди молодёжи (и оказывается среди людей отнюдь не юного возраста) – это стремление приукрасить своё тело «специфическим» рисунком, т.е. – татуировкой. Исторические факты и свидетельства говорят о том, что татуировка («tattoo» или "tatu" означает "рана", "знак") – это очень древнее искусство. Первое упоминание о татуировке можно встретить в работах известных античных авторов, например: древнегреческий историк Геродот, описывая быт и культуру скифского народа упоминает, что скифские князья и воины наносили специальные татуировки на свои тела, чтобы подчеркнуть и подтвердить своё благородное происхождение и отношение к привилегированному классу. «Последующие исследования обнаружили, что скиф без татуировок мог принадлежать только к низшему сословию племени, касты, рода.
«Раскопки в Горном Алтае в 1948 году Пазырской группы курганов пролили свет на татуировку скифских племен. Уникальной находкой стало тело скифского вождя. Этот вождь погиб в бою. Его череп был пробит в трех местах боевым чекалом. Набальзамированное тело погребли вместе с женой и наложницей. Погребение относят к 5-4 вв. до н.э Татуированными у вождя оказались грудь, спина, обе руки и голени.
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: "Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба". У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: "Хліб — усьому голова", "Є хліб — буде й пісня". І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Объяснение:
вот списуй думаю правильно
Объяснение:
Для исследователя иные исторические эпохи примечательны тем, что могут дать богатую информацию и пищу для размышления о том, как падок человек на всевозможные модные безделушки и украшения. В данной статье речь пойдёт о «новоявленном» модном течении, которое сейчас особенно распространено среди молодёжи (и оказывается среди людей отнюдь не юного возраста) – это стремление приукрасить своё тело «специфическим» рисунком, т.е. – татуировкой. Исторические факты и свидетельства говорят о том, что татуировка («tattoo» или "tatu" означает "рана", "знак") – это очень древнее искусство. Первое упоминание о татуировке можно встретить в работах известных античных авторов, например: древнегреческий историк Геродот, описывая быт и культуру скифского народа упоминает, что скифские князья и воины наносили специальные татуировки на свои тела, чтобы подчеркнуть и подтвердить своё благородное происхождение и отношение к привилегированному классу. «Последующие исследования обнаружили, что скиф без татуировок мог принадлежать только к низшему сословию племени, касты, рода.
«Раскопки в Горном Алтае в 1948 году Пазырской группы курганов пролили свет на татуировку скифских племен. Уникальной находкой стало тело скифского вождя. Этот вождь погиб в бою. Его череп был пробит в трех местах боевым чекалом. Набальзамированное тело погребли вместе с женой и наложницей. Погребение относят к 5-4 вв. до н.э Татуированными у вождя оказались грудь, спина, обе руки и голени.