Що таке освіта, це знання, що виліплюють нашу людську сутність чи просто набір інформації, яка намарне накопичується у свідомості? Щодня мільйони школярів поспішають до школи за міфічною освітою, а іноді просто з примусу дорослих, навіть не усвідомлюючи, навіщо потрібне те інтелектуальне катування. А десь за старенькою партою сидить сивочола вчителька, яка за декілька хвилин захоплює у неповторний полон літератури, мови чи географії і тут уже освіта та школа перестають бути явищами катування, стають квітучим світом знань, таких потрібних і цікавих. Та час уроку тане, наче, сніг і знов перерва, а далі урок від іншого педагога і ти вчишся як можеш, душиш у собі нудьгу, гасиш бажання втекти, бо вчитись треба, школа - це ж визначена світом і людьми необхідність і байдуже чи ця необхідність потрібна тобі - людині. А поза мури в кольоровий пофарбованої школи все ходять думки та міркування про те чи дійсно школа потрібна. Рік мине знову партія розумно замучених дітлахів вирветься зі школи, щоб назавжди забути більшість тих важкенних уроків і тільки десь- комусь знадобиться один предмет для подальшого пошуку себе. І спробуй когось переконай у тім, що школа така необхідна, але і жити без знань хіба це краще?
Ось сонце сховалося за хмари, небо стало сірим та низьким. У повітрі повіяло прохолодою. За кілька хвилин з тихим дзвоном упали перші краплини, усе стрепенулося, і вже широкою чарівною музикою зашумів дощ. Мені подобається звук дощу, він допомагає розслабитися й відпочити. Звук різниться залежно від того, куди падають краплі. Дощ ніжно шелестить по листю дерев, настирливо стукає в металеві дахи, весело дзвенить об калюжі. Він вистукує свої мелодії по моєму підвіконні і я зачаровано слухаю цю музику за вікном.
Що таке освіта, це знання, що виліплюють нашу людську сутність чи просто набір інформації, яка намарне накопичується у свідомості? Щодня мільйони школярів поспішають до школи за міфічною освітою, а іноді просто з примусу дорослих, навіть не усвідомлюючи, навіщо потрібне те інтелектуальне катування. А десь за старенькою партою сидить сивочола вчителька, яка за декілька хвилин захоплює у неповторний полон літератури, мови чи географії і тут уже освіта та школа перестають бути явищами катування, стають квітучим світом знань, таких потрібних і цікавих. Та час уроку тане, наче, сніг і знов перерва, а далі урок від іншого педагога і ти вчишся як можеш, душиш у собі нудьгу, гасиш бажання втекти, бо вчитись треба, школа - це ж визначена світом і людьми необхідність і байдуже чи ця необхідність потрібна тобі - людині. А поза мури в кольоровий пофарбованої школи все ходять думки та міркування про те чи дійсно школа потрібна. Рік мине знову партія розумно замучених дітлахів вирветься зі школи, щоб назавжди забути більшість тих важкенних уроків і тільки десь- комусь знадобиться один предмет для подальшого пошуку себе. І спробуй когось переконай у тім, що школа така необхідна, але і жити без знань хіба це краще?
Объяснение:
Ось сонце сховалося за хмари, небо стало сірим та низьким. У повітрі повіяло прохолодою. За кілька хвилин з тихим дзвоном упали перші краплини, усе стрепенулося, і вже широкою чарівною музикою зашумів дощ. Мені подобається звук дощу, він допомагає розслабитися й відпочити. Звук різниться залежно від того, куди падають краплі. Дощ ніжно шелестить по листю дерев, настирливо стукає в металеві дахи, весело дзвенить об калюжі. Він вистукує свої мелодії по моєму підвіконні і я зачаровано слухаю цю музику за вікном.
Объяснение: