Розставте розділові знаки, підкресліть головні і другорядні члени речення, Визначте частини мови. Там за лісом розкинуло свої води озеро неповторне синє обрамлене тоненькими берізками- дівчатками.
— Мамо, нам сьогодні таке домашнє завдання задали, — гукнула я до мами, щойно переступила поріг дому, повернувшись зі школи. — Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона. — Я маю написати твір про те, ким я хочу стати. — Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама. — Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я. — Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем? — Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я. — Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко. — Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе? — Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра. — І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я. — Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою. За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама. — Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона. — У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми. — А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона. — Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми. — Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати! - Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама. Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!
Объяснение:
Усе( займ., підмет) знайоме( прикм. присудок) і рідне( прикм., присудок) до(прийм) болю(обставина, іменник) в( прийменник) душі(іменник, обстав.) і(сполуч.) криниця(іменник, підмет) в(прийм.) саду( іменник, обст), і червона(прикм.ощначен.) калина.(іменник, підмет)
Наші(озачен.,займ.) нащадки(підм, іменник) будуть(присуд. частка) милуватися(присуд.дієсл.) рідною(означ.прикм) природою(імен. додатко): червоною(означ. прикм) калиною( додати. імен.), квітучою( прикм. означ.) вишнею(імен. дод.), жовтою(озн. прикм.) кульбабкою( дод.імен.).
У( прийм) цьому(займ. озн.) світі( обстав. імен) дивне( прикм. озн.) все(займен. дод.): квітка(імен. дод) і(спол)плід(імен,дод.), вітер(імен. дод.) і(спол) зірка(імен. дод), краплина(імен. дод.)води( імен, озн.) й( прийм)дрібна(озн. прикм) піщинка( імен.дод). Та( прийм), мабуть, для( прийм) самої( займ, озн.) людини( імен.дод) найдивніша( прикм. озн.) вона( займ. підм.) сама.( займен.підм.)
Є ( підм, дієс) на( прийм) світі( імен. обст.) плоди(підм. імен.) і( спол)дерева( імен. підм.) незнані( прикм, дієс.): помаранчі( підм. імен.) цитрини(ви. підм.), кокоси(ім. підмет), банани( ім. підм.), виногради( ім. підм.), солодкі( озн. прикм ), інжир( ім. підм.), і( спол.)маслини( ім. підм.),. А( спол) для( прийм.) нас( займ, дод) наймиліша( прикм. озн.) червона( прикм. озн.)калина.(ім. підмет)
— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона.
— Я маю написати твір про те, ким я хочу стати.
— Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама.
— Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я.
— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем?
— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я.
— Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко.
— Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе?
— Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра.
— І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я.
— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою.
За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама.
— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона.
— У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми.
— А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона.
— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми.
— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати!
- Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала
матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама.
Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!