розставте розділові знаки
Парк. Як добре що він у нас був. І не просто був а буяв дихав заманював такий величезний розкинутий на незліченних гектарах невимірний. Кожен із нас молодших і старших приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачассі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдо китайський павільйон застиглий танок гіпсових німф довкола рясно пророслого асфоделями пагорба заґратований і напів завалений каменями лаз у розбійничу печеру... Я міг би тягнути й далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного єдиного літа. Бо кожне моє як і моїх ровесників літо минало ні пролітало проносилося в парку в його іноді аж до грудей високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким як мій що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їх напів тонів а від так поступово скидав ту червінь і жовтину до решти до щенту оголюючись на зиму. Тоді й наставала пора особливої чуйності молистими перед світанковими годинами до парку починали заходити невеликі групи мисливців.

Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний! Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.

Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Ні! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.

Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.

Объяснение:

этот диктант писала вся страна а задание тут наверное стоило бы убрать раз уже поздно.