Скласти твір на тему "Чи всіх людей псують гроші" можна так: Багатьох людей псують гроші. І це не дивно. Адже гроші грають велику роль у нашому житті. Вони дарують комфорт, незалежність і навіть здоров'я. У гонитві за грошима люди забуваються та втрачають власне "я", стають пихатими, гоноровими. Проте, я вважаю, що не всіх людей псують гроші. Ті люди, які досягли фінансового успіху самостійно, зуміли піднятися, розуміють тих, хто нижчий за них у фінансовому плані. Такі люди не стануть ставити себе вище за інших, бо і вони колись були на дні. Кожна особистість є індивідуальною, особливою. Тому і в таких ситуаціях кожен поводиться по-своєму. Хтось не може зупинись у своїй жадобі до збагачення, а хтось радіє тому, що має. Хтось здатен на злочин заради цих коштовних папірців, а хтось навпаки робить доброчинність. Але варто пам'ятати, що у цій погоні за фінансовими благами люди часто втрачають себе та забувають про все те, що є дійсно вартісним - дружину або чоловіка, батьків та дітей. Жити в суспільстві без грошей неможливо, але не варто втрачати себе і рідних заради матеріального добробуту.
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними. Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди… І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця. Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим. А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова: — Хочу стати режисером!
Багатьох людей псують гроші. І це не дивно. Адже гроші грають велику роль у нашому житті. Вони дарують комфорт, незалежність і навіть здоров'я. У гонитві за грошима люди забуваються та втрачають власне "я", стають пихатими, гоноровими. Проте, я вважаю, що не всіх людей псують гроші. Ті люди, які досягли фінансового успіху самостійно, зуміли піднятися, розуміють тих, хто нижчий за них у фінансовому плані. Такі люди не стануть ставити себе вище за інших, бо і вони колись були на дні.
Кожна особистість є індивідуальною, особливою. Тому і в таких ситуаціях кожен поводиться по-своєму. Хтось не може зупинись у своїй жадобі до збагачення, а хтось радіє тому, що має. Хтось здатен на злочин заради цих коштовних папірців, а хтось навпаки робить доброчинність. Але варто пам'ятати, що у цій погоні за фінансовими благами люди часто втрачають себе та забувають про все те, що є дійсно вартісним - дружину або чоловіка, батьків та дітей. Жити в суспільстві без грошей неможливо, але не варто втрачати себе і рідних заради матеріального добробуту.
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова:
— Хочу стати режисером!