суспільство, яке нас оточує не завжди є добрим й порядним. але ми не можемо змінити оточуючий світ — ми можемо змінити лише себе й своє ставлення до цього світу. та для цього треба самому зрозуміти у якому світі ви хочете жити.дуже сумно визнавати, але деякого часу не всі можуть зрозуміти, чого вони насправді бажають від цього життя. особливо тяжко це дається підліткам. переважну кількість часу їм взагалі байдуже хто й що їх оточує, але це не заважає їм скаржитися на оточуючих та їх поведінку. але це ж не справедливо.що ж робити у такому випадку?
це набагато легше, чим ви можете вважати. треба вирішити у якому суспільстві ви бажаєте жити. яких людей ви бажаєте бачити коло себе протягом життя. які вчинки вважаєте гідним, а які навіюють вам жаху. це не така вже нездоланна справа, вам необхідно тільки поставитись до неї з усією серйозністю.
поставте собі питання: у якому я хочу жити суспільстві? що для мене є головним у цьому житті і чого я хочу від цього життя? іноді відповісти на ці питання може бути дуже складно, але ви не повинні зупинятися перед труднощами. николи не складайте руки.
якщо б мені колись поставили ці питання, я б без роздумів оголосив: суспільство, у якому переважає повага й розуміння — це суспільство, у якому я хочу жити. не має значення скільки людина робить помилок, важливо, щоб вона розуміла і визнавала ці помилки. та ще важливіше, щоб вона (людина) не засуджував за ці ж самі помилки інших людей.на мою думку, це є правильна точка зору і треба її поважати. у такому суспільстві я і хочу жити. бо кожна людина має право на помилку. важливо не намагатися не робити помилок, а вміти їх визнати й по змозі виправлят
Український народ – один з найбільших європейських народів, який доводив свою велич протягом тривалого часу. Весь цей час ми перебували між різними цивілізаціями, наш вибір представлявся дуже складним, оскільки український народ завжди всім заважав і його хотіли знищити. Тим не менш, велич підтвердилася в тому, що наш народ зміг вижити, зміг стати достатньо сильним для створення власної великої держави. У той же час Україна сьогодні далеко не є достатньо сильною, щоб протистояти агресору. Ми бачимо, що з порушенням наших прав ми нічого не можемо вдіяти і часто звертаємося за до до інших країн. Держава складається з людей, тому головними винуватцями такої складної ситуації є самі українці. Чого ж нам всім не вистачає, щоб побудувати по-справжньому сильну країну?Я думаю, що більшості людей у нашій країні не вистачає стратегічного мислення. За весь час існування новітньої незалежної України нам нав’язувалися невірні стереотипи, які українці чомусь приймали на віру і відстоювали повсюдно. Замість того, щоб думати власною головою, співвідносити факти і реальність, українці відмовилися від цього і почали просто вірити в те, що їм кажуть власні і зарубіжні політики. З-за цього акценти в голові звичайного українця змістилися, він втратив можливість мислити раціонально і стратегічно і захотів того, що насправді йому зовсім невигідно. Я думаю, що до цього був причетний також і низький рівень освіти більшості українців. Багато людей зовсім не хочуть думати, винаходити щось нове, вони хочуть лише робити примітивну роботу і отримати гідну оплату. Але насправді ні в одній країні світу ніхто і ніколи не ставав успішним тільки за рахунок цього.Українцям також дуже сильно не вистачає взаєморозуміння. Проблема в тому, що різні регіони країни живуть різним життям. Але це зовсім не означає, що можна відмовитися від спроб знайти спільне. Українці дуже різні, вони повинні шукати точки дотику, щось спільне. Якщо це спільне так і не буде знайдено, то у нашої країни дуже погані перспективні. А це, в свою чергу, дуже прикро, оскільки все те, що відбувалося раніше, повинно було змусити нас повірити в цю країну.Як і у будь-якого іншого народу, українцям теж чогось не вистачає. По-перше, їм не вистачає вміння мислити стратегічно, дивлячись далеко вперед. Якби ми це робили, ми б могли передбачити виникнення ризиків і уникнути їх. Але ми цього не зробили і пожинаємо плоди цього зараз. По-друге, українцям не вистачає терпимості. Ми тут різні, потрібно шукати один до одного підходи, щоб будувати, а не руйнувати країну.
суспільство, яке нас оточує не завжди є добрим й порядним. але ми не можемо змінити оточуючий світ — ми можемо змінити лише себе й своє ставлення до цього світу. та для цього треба самому зрозуміти у якому світі ви хочете жити.дуже сумно визнавати, але деякого часу не всі можуть зрозуміти, чого вони насправді бажають від цього життя. особливо тяжко це дається підліткам. переважну кількість часу їм взагалі байдуже хто й що їх оточує, але це не заважає їм скаржитися на оточуючих та їх поведінку. але це ж не справедливо.що ж робити у такому випадку?
це набагато легше, чим ви можете вважати. треба вирішити у якому суспільстві ви бажаєте жити. яких людей ви бажаєте бачити коло себе протягом життя. які вчинки вважаєте гідним, а які навіюють вам жаху. це не така вже нездоланна справа, вам необхідно тільки поставитись до неї з усією серйозністю.
поставте собі питання: у якому я хочу жити суспільстві? що для мене є головним у цьому житті і чого я хочу від цього життя? іноді відповісти на ці питання може бути дуже складно, але ви не повинні зупинятися перед труднощами. николи не складайте руки.
якщо б мені колись поставили ці питання, я б без роздумів оголосив: суспільство, у якому переважає повага й розуміння — це суспільство, у якому я хочу жити. не має значення скільки людина робить помилок, важливо, щоб вона розуміла і визнавала ці помилки. та ще важливіше, щоб вона (людина) не засуджував за ці ж самі помилки інших людей.на мою думку, це є правильна точка зору і треба її поважати. у такому суспільстві я і хочу жити. бо кожна людина має право на помилку. важливо не намагатися не робити помилок, а вміти їх визнати й по змозі виправлят