До власних іменників передусім належать: а) прізвища, імена, по батькові, псевдоніми людей (Левчук, Пав-личко, Клименко, Василь, Оксана, Володимирівна, Петрович, Леся Українка); б) назви найвищих державних та урядових посад (Президент України, Голова Верховної Ради, Генеральний прокурор України); в) індивідуальні назви установ, організацій, газет, часописів, творів, готелів, пароплавів (Театр ляльок, Український дім, видавництво "Вища школа", газета "Вечірній Київ", теплохід "Тарас Шевченко"; г) назви визначних історичних подій, свят, урядових нагород (Полтавська битва. День незалежності, Державна премія імені Т.Г. Шевченка); г) географічні й астрономічні назви (Волинь, Рівне, Дніпро, Кавказ, Меркурій); д) назви релігійних свят, постів, культових імен (Різдво, Покрова, Христос, Бог); е) клички тварин (Рябко, Пушок). Власні і загальні назви розрізняються граматично й орфографічно. На противагу загальним іменникам власні назви не вживаються у формі множини (Грінченко, Крим, Київ). Форми множини у власних назвах використовують тоді, коли треба позначити осіб одного роду чи однієї сім'ї (родина Коцюбинських, брати Тобілевичі) або для позначення групи осіб чи предметів, що мають однакові індивідуальні назви: У товаристві було два Миколи; В Україні багато Вербівок. Позначаючи одиничний топонімічний об'єкт, власні назви теж можуть вживатися у множині (Суми, Карпати, Чернівці). Власні іменники можуть переходити у загальні, а загальні у власні. Переходячи у загальні іменники, власні назви втрачають суто індивідуальне значення і вживаються як узагальнена назва типу людей або якогось класу однорідних предметів: меценат, ловелас, дизель, форд, ампер. У свою чергу на основі загальних назв виникають власні: "Перлина" (магазин), Орел (місто). Власні назви за правилами українського правопису пишуться з великої літери, загальні - з малої.
На сьогоднішній день ця тема стає дебільш актуальною. Кожне наступне покоління починає не слідкувати за поданням своєї мови. Вживаючи лайливі слова, людина показує рівень свого низького запасу словарного запасу. Так, на жаль, це тому що мало хто любить читати і поповнювати свої знання. Тому, щоб уникнути цього, читайте книги і спілкуйтесь більше своєю рідною, українською мовою. Пишайтеся нею, а не робіть з неї брудний струмок води, який раніше був просто кристальним. Мені це настільки неприємно, що люди вважають нормою додавати в щоденне спілкування ці лайки. Я слідкую за своєю мовою і вам раджу, тому що я поважаю себе і неймовірно люблю нашу таку милозвучну і прекрасну. мову. Починаємо зміни з себе і Європа не за горами!
а) прізвища, імена, по батькові, псевдоніми людей (Левчук, Пав-личко, Клименко, Василь, Оксана, Володимирівна, Петрович, Леся Українка);
б) назви найвищих державних та урядових посад (Президент України, Голова Верховної Ради, Генеральний прокурор України);
в) індивідуальні назви установ, організацій, газет, часописів, творів, готелів, пароплавів (Театр ляльок, Український дім, видавництво "Вища школа", газета "Вечірній Київ", теплохід "Тарас Шевченко";
г) назви визначних історичних подій, свят, урядових нагород (Полтавська битва. День незалежності, Державна премія імені Т.Г. Шевченка);
г) географічні й астрономічні назви (Волинь, Рівне, Дніпро, Кавказ, Меркурій);
д) назви релігійних свят, постів, культових імен (Різдво, Покрова, Христос, Бог);
е) клички тварин (Рябко, Пушок).
Власні і загальні назви розрізняються граматично й орфографічно. На противагу загальним іменникам власні назви не вживаються у формі множини (Грінченко, Крим, Київ). Форми множини у власних назвах використовують тоді, коли треба позначити осіб одного роду чи однієї сім'ї (родина Коцюбинських, брати Тобілевичі) або для позначення групи осіб чи предметів, що мають однакові індивідуальні назви: У товаристві було два Миколи; В Україні багато Вербівок. Позначаючи одиничний топонімічний об'єкт, власні назви теж можуть вживатися у множині (Суми, Карпати, Чернівці).
Власні іменники можуть переходити у загальні, а загальні у власні. Переходячи у загальні іменники, власні назви втрачають суто індивідуальне значення і вживаються як узагальнена назва типу людей або якогось класу однорідних предметів: меценат, ловелас, дизель, форд, ампер. У свою чергу на основі загальних назв виникають власні: "Перлина" (магазин), Орел (місто).
Власні назви за правилами українського правопису пишуться з великої літери, загальні - з малої.
Источник: http://pidruchniki.com/1842112040548/dokumentoznavstvo/vlasni_zagalni_imenniki
На сьогоднішній день ця тема стає дебільш актуальною. Кожне наступне покоління починає не слідкувати за поданням своєї мови. Вживаючи лайливі слова, людина показує рівень свого низького запасу словарного запасу. Так, на жаль, це тому що мало хто любить читати і поповнювати свої знання. Тому, щоб уникнути цього, читайте книги і спілкуйтесь більше своєю рідною, українською мовою. Пишайтеся нею, а не робіть з неї брудний струмок води, який раніше був просто кристальним. Мені це настільки неприємно, що люди вважають нормою додавати в щоденне спілкування ці лайки. Я слідкую за своєю мовою і вам раджу, тому що я поважаю себе і неймовірно люблю нашу таку милозвучну і прекрасну. мову. Починаємо зміни з себе і Європа не за горами!