"Ось ми і виросли" як би це сумно не звучало, але так воно і є. Коли ми були малими, всі рушення за нас приймали дорослі, а зараз вже час за розум братися і нам, та вирішувати усі наши проблеми самим.
Як то кажуть "Без труда, не виловиш і рибку із пруда". Якщо ми і далі будемо сидіти на одному місці в очікуванні того що, все замість нас зробить хтось інший, то всі наші прекрасні мрії ніколи в житті не здійсняться, бо окрім нас самих, воно нікому не потрібно.
Я вважаю, що кожна людина має місце в своєму житті для подвигу, хай це буде маленьке діло, але ти знаєш що ти приклав усі свої зусилля, знання та любов до цього діла, спочатку краще починати з чогось малого, а далі буде більше.
Для того щоб якомога краще розвиватися, та досягти свої цілей можна вчитися не лише у наших українських поетів, також і в зарубіжних, бо в їх творах також дуже багато цікавого та корисного, але пам'ятайте " чужому научайтесь, й свого не цурайтесь" .
Якщо ти будеш робити все для своєї цілі з любов'ю та гарним бажанням, а не так що робишь, аби було. Так ніхто не робить, як кажуть"що посієш, те й пожнеш" якщо робити як-небудь, то гарного результату можеш навіть і не чекати, для успіху потрібно прикладати багато зусиль.
До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.
"Ось ми і виросли" як би це сумно не звучало, але так воно і є. Коли ми були малими, всі рушення за нас приймали дорослі, а зараз вже час за розум братися і нам, та вирішувати усі наши проблеми самим.
Як то кажуть "Без труда, не виловиш і рибку із пруда". Якщо ми і далі будемо сидіти на одному місці в очікуванні того що, все замість нас зробить хтось інший, то всі наші прекрасні мрії ніколи в житті не здійсняться, бо окрім нас самих, воно нікому не потрібно.
Я вважаю, що кожна людина має місце в своєму житті для подвигу, хай це буде маленьке діло, але ти знаєш що ти приклав усі свої зусилля, знання та любов до цього діла, спочатку краще починати з чогось малого, а далі буде більше.
Для того щоб якомога краще розвиватися, та досягти свої цілей можна вчитися не лише у наших українських поетів, також і в зарубіжних, бо в їх творах також дуже багато цікавого та корисного, але пам'ятайте " чужому научайтесь, й свого не цурайтесь" .
Якщо ти будеш робити все для своєї цілі з любов'ю та гарним бажанням, а не так що робишь, аби було. Так ніхто не робить, як кажуть"що посієш, те й пожнеш" якщо робити як-небудь, то гарного результату можеш навіть і не чекати, для успіху потрібно прикладати багато зусиль.
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим".
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів.
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни.
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/.
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.