Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки.
Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За до вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків:
1. Безумовно, буде дощ.
2. Здається, буде дощ.
3. Кажуть, буде дощ.
4. На жаль, буде дощ.
5. Майте на увазі, буде дощ.
6. Отже, буде дощ.
У реченні вставні слова і речення:
1) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, напевно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо;
2) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам’ятаю, чую, бачу тощо;
3) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо;
4) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо;
5) вказують на порядок думок, зв’язок між ними іб висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо.
Якщо ти ставився до усі доброзичливо, готовий завжди прийти на зустріч, підтримати людину, знаходити. компроміси.То у людини буде таке саме ставлення до тебе. Але якщо ти до всі свишся погано то потрібно задуматися і змінити свое відношення в першу чергу до друзів. Якщо ти ставишся до всі доброзичливо, дружелюбно то тобі відплаттять тим самим. Як кажуть з добрим поспілкуєшся -добро перейдемо. А з лихим зійдешся-того й наберешся. Потрібно турбуватися допомагати одне одному то і людина піде тобі на зустріч. Якщо ти сьогодні був грубим, жорсткий то потрібно замислитися і припиняти дії. Отже, даруйте добро людям і вони вам відплаттять тим самим.
Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки.
Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За до вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків:
1. Безумовно, буде дощ.
2. Здається, буде дощ.
3. Кажуть, буде дощ.
4. На жаль, буде дощ.
5. Майте на увазі, буде дощ.
6. Отже, буде дощ.
У реченні вставні слова і речення:
1) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, напевно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо;
2) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам’ятаю, чую, бачу тощо;
3) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо;
4) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо;
5) вказують на порядок думок, зв’язок між ними іб висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо.