"кажуть, ви вже одержали призначення? ",- звернувся до інни археолог після мовчанки. "так, незабаром з училищем розпрощаюсь". "берете курс на кураївку. кличе вас берег любові…" "звідки ви це знаєте? "- здивовано запитала дівчина. "багато що про вас знаю. цікавлюсь. це лише ви не хотіли помічати моїх зацікавлень",- зітхнув він. "аж дивно чути". "нічого дивного. люди шукають скарби. та не завжди шукають їх там, де вони лежать. а вони, може, під тобою. отут, де стоїш, під нашаруванням пилу та сміття". "знов якось загадково". "ви бажаєте ясності чіткості різкості? не знаю, як треба говорити в таких випадках, інно… колись для цього була вичерпна формула: ось вам моя рука і серце! розумієте? прийміть, не відкидайте їх, інно",- і він простягнув їй руку. "ви жартуєте? "- сказала дівчина, хоч бачила, що він не жартує. "рука і серце",- повторив він зміненим стверділим до різкості голосом. "не годиться такими речами жартувати…" "які жарти! "
Я дуже люблю сонячні дні... Тоді, можна погуляти з друзями, їсти морозиво, безмежно радіти ... Зрану я прокинусь, і до мене дійде розум серця. Я побачу нитку з неба і буду знати, що за неї треба хапатися. Згодом все розпливеться, як примарний сон, але міць моїх синіх очей не буде давати мені отримувати задоволення від прогнилого телебачення, трухлявих журналів і продажних газет. Але що робити коли уже погода погана? Що б я робила тоді? Напевно, це важке питання. У мене був би поганий настрій, і я цілий день,лежачи на дивані читала б книжку.Мій спокій порушуватимуть звуки потертих коліс, вуличні маніфестації, розповіді про сенс життя, прочитаний в якомусь новому бестселері Дена Брауна чи Пауло Коельйо.
