Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
2014 рік нагадав людству про найтрагічніші сторінки світової історії: 100 років від початку Першої світової війни, 75 років від початку Другої світової війни, а 28 жовтня відзначатимемо 70 років визволення України від німецько-фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні. Але ці дати болем відгукуються в серцях не лише українців, а й небайдужих людей у всьому світі, адже немає, мабуть, жодної родини, якої не торкнулися б ці війни. Звернімося ж до «сухих» цифр, за якими — не слід про це забувати — життя і покалічені долі людей. Загиблих і не народжених. Убитих, розстріляних, спалених у крематоріях, поранених, зраджених і покинутих напризволяще… Так, у конфлікті Першої світової війни брали участь 38 країн з населенням майже 1,5 млрд. людей. Втрати тільки збройних сил склали 10 млн. загиблих і понад 20 млн. поранених. У Другій світовій війні брали участь понад 72 країни (80% населення Землі). Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. До збройних сил було мобілізовано 110 млн. осіб у всьому світі. На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65–67 млн. чоловік, 95 млн. було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали 4 трлн. дол. Тому немає сумнівів, що про криваві сторінки історії особливо важливо знати молодому поколінню європейців. Сім мільйонів українців віддали своє життя за свободу й незалежність країни. Хіба про це можна забути?! Не можемо ми зганьбити пам’яті наших дідів, прадідів. У кожній родині зберігаються вицвілі від часу фотографії, пожовклі листи, надіслані з фронту, похоронки на тих, хто ціною власного життя рятував життя мільйонам. … І захистили рідну землю. Витримали найжахливіші випробування 1418 днів і ночей страшної війни, яка забирала найкращих, найблагородніших, найулюбленіших батьків, братів, сестер, дочок і синів. І сьогодні, коли Україна і весь світ балансують на межі миру і нової жахливої війни, події минулого століття стають тим уроком, який повинен до отямитися людству і зупинити можливу трагедію. Людство повинно пам’ятати тих, хто захистив майбутні покоління ціною найбільшою, найдорожчою – ціною власного життя. Кожен із нас повинен відчути відповідальність не тільки за себе, а й за всю планету. Лише тоді людство матиме майбутнє.
Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
Так, у конфлікті Першої світової війни брали участь 38 країн з населенням майже 1,5 млрд. людей. Втрати тільки збройних сил склали 10 млн. загиблих і понад 20 млн. поранених. У Другій світовій війні брали участь понад 72 країни (80% населення Землі). Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. До збройних сил було мобілізовано 110 млн. осіб у всьому світі. На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65–67 млн. чоловік, 95 млн. було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали 4 трлн. дол. Тому немає сумнівів, що про криваві сторінки історії особливо важливо знати молодому поколінню європейців.
Сім мільйонів українців віддали своє життя за свободу й незалежність країни. Хіба про це можна забути?! Не можемо ми зганьбити пам’яті наших дідів, прадідів. У кожній родині зберігаються вицвілі від часу фотографії, пожовклі листи, надіслані з фронту, похоронки на тих, хто ціною власного життя рятував життя мільйонам. … І захистили рідну землю. Витримали найжахливіші випробування 1418 днів і ночей страшної війни, яка забирала найкращих, найблагородніших, найулюбленіших батьків, братів, сестер, дочок і синів. І сьогодні, коли Україна і весь світ балансують на межі миру і нової жахливої війни, події минулого століття стають тим уроком, який повинен до отямитися людству і зупинити можливу трагедію. Людство повинно пам’ятати тих, хто захистив майбутні покоління ціною найбільшою, найдорожчою – ціною власного життя. Кожен із нас повинен відчути відповідальність не тільки за себе, а й за всю планету. Лише тоді людство матиме майбутнє.