Я обожнюю гуляти в парку недалеко він дому, люблю наодинці дивитися на природу і слухати спів птахів. В такі моменти я відчуваю справжню насолоду! В той день у мене було багато вільного часу, і я вирішила піти в парк. Зелені листочки вже потроху ставали жовтими, червоними, коричнеими - осінь уже почала їх зафарбовувати. З кущів та дере падало листя. Я дуже люблю осінь, бо коли наступає осінь, все міняється, стає різнокольоровим, строкатим. З дитячих майданчиків був чутен сміх, наді мною співали пташки, стрибали білки. Але майже всі скамійки були пусті, лиш на деяких сиділи закохані або діти зі своїми батьками. На одній з таких лавок сиділа літня жінка зовсім одна. З нею не було ні дітей, ні онуків. Я підійшла до неї, у нас зав`язалась бесіда. Вона розповіла мені про своє життя, я про своє. -Коли я була маленька, я з батьками часто ходили у цей парк і милувались пейзажем. Ми годували птахів хлібом, а білок годували горіхами. Зараз вже вони не підїходять до людей так близько. Так, цей парк - чудове місце,-розповідла вона. Після розмови з цією жінкою, я ще часто ходила до цього парку і розмовляла з нею, бо я відчувала всю її самотність.
1. Небо високе-високе, синє та холодне.
2. Сірим серпанком заслані поля.
3. Ти моя радість, ти моє щастя.
4. Ця дівчина не просто так Маруся.
5. Серце не камінь.
6. Найчистіша душа незрадлива.
7. Прекрасен світ вночі.
8. Я від неба, від зірок.
9. Промені як вії сонечних очей
10. Сірим серпанком заслані поля.
1, 2, 10 - тире не ставимо, якщо іменна частина складеного присудка виражена прикметником, дієприкметником, прикметниковим займенником, порядковим чмслівником.
3 - тире не ставимо, якщо підмет виражений займенником
4 - тире не ставимо, якщо підмет виражений словами це, то (ставимо тире якщо це слово наголошене)
5 - не ставимо, якщо перед присудком, вираженим іменником, стоїть частка не
6, 7 - якщо присудок стоїть перед підметом
8 - якщо присудок виражений іменником чи займенником у непрямих відмінках
9 - якщо перед присудком, що має порівняльне значення, стоять як, мов, ніби, наче
В той день у мене було багато вільного часу, і я вирішила піти в парк. Зелені листочки вже потроху ставали жовтими, червоними, коричнеими - осінь уже почала їх зафарбовувати. З кущів та дере падало листя. Я дуже люблю осінь, бо коли наступає осінь, все міняється, стає різнокольоровим, строкатим.
З дитячих майданчиків був чутен сміх, наді мною співали пташки, стрибали білки. Але майже всі скамійки були пусті, лиш на деяких сиділи закохані або діти зі своїми батьками. На одній з таких лавок сиділа літня жінка зовсім одна. З нею не було ні дітей, ні онуків. Я підійшла до неї, у нас зав`язалась бесіда. Вона розповіла мені про своє життя, я про своє.
-Коли я була маленька, я з батьками часто ходили у цей парк і милувались пейзажем. Ми годували птахів хлібом, а білок годували горіхами. Зараз вже вони не підїходять до людей так близько. Так, цей парк - чудове місце,-розповідла вона.
Після розмови з цією жінкою, я ще часто ходила до цього парку і розмовляла з нею, бо я відчувала всю її самотність.