Жили собі якось на селі дві дівчини. Були вони обидві гарненькі, як сонечко, але бідні. Не було у них гарного вбрання, щоб на вечорниці ходити. Перша подруга нічого не робила, тільки скаржилася на долю свою бідолашну. "Була б я багатою", - говорила вона, "тоді всі б побачили, яка я гарна. А так що я можу зробити? Ой, лихо-лишенько..." Друга подруга теж шкодувала, що у неї немає гарного одягу, але не скаржилася. Взяла вона пряжу, виткала тканину тоненьку, пошила сукню і розшила іі квітами різнобарвними. Вдягнула ту сукню, пішла на посиденьки з подружками і похвалилася: "Дивіться, дівчата, яку я собі гарну сукню ". Побачила її подруга, що скаржилася на долю, але не робила нічого, щоб змінити її. Соромно їй стало, і сказала вона: "Правду люди кажуть, що під лежачій камінь і вода не тече. Ти така красуня тепер, бо цю красу зробила своїми руками". Перестала дівчина скаржитися на долю і зробила собі теж гарне вбрання. Так і ходили вони разом, і всі милувалися подружками.
Коли розтанули сніги і скресла крига, хочеться піти до річки, помилуватися природою. Перші дерева, що прокинулись від зимового сну – верби. На гнучких блискучих гілочках розкрились лусочки бруньок і з’явились котики. Вони пухнасті і сірі, вкриті шовковими волосками, приємно лоскочуть обличча. Коли сонце добре прогріє повітря пухнасті котики перетворяться на сережки з дрібним жовтим пилком і ніжним ароматом. Я зрізаю декілька гілочок верби і несу їх додому, нехай і моя родина помилується пухнастою красою та відчує прихід весни. В теплій кімнаті верба розквітне дуже швидко, зараз поставлю її у воду. Без верби і калини нема України. Навесні верба зацвітає сіренькими котиками.На свято вербної неділі народ зриває декулька гіллячок ,і їх святили у храмі.Шмагали нею всіх членів родини й худобу .Щ й приказували ”НЕ Я Б’Ю ВЕРБА Б’Є,ЗА ТИЖДЕНЬ ВЕЛИКДЕНЬ,НЕДАЛЕЧКО ЧЕРВОНЕ ЯЄЧКО”.Потім освячену вербу зберігали у домі і використовували як захист від дитячих хвороб Від Вербної неділі починали готуватись до Великодня.
Перша подруга нічого не робила, тільки скаржилася на долю свою бідолашну. "Була б я багатою", - говорила вона, "тоді всі б побачили, яка я гарна. А так що я можу зробити? Ой, лихо-лишенько..."
Друга подруга теж шкодувала, що у неї немає гарного одягу, але не скаржилася. Взяла вона пряжу, виткала тканину тоненьку, пошила сукню і розшила іі квітами різнобарвними. Вдягнула ту сукню, пішла на посиденьки з подружками і похвалилася: "Дивіться, дівчата, яку я собі гарну сукню ". Побачила її подруга, що скаржилася на долю, але не робила нічого, щоб змінити її. Соромно їй стало, і сказала вона: "Правду люди кажуть, що під лежачій камінь і вода не тече. Ти така красуня тепер, бо цю красу зробила своїми руками". Перестала дівчина скаржитися на долю і зробила собі теж гарне вбрання. Так і ходили вони разом, і всі милувалися подружками.
Без верби і калини нема України.
Навесні верба зацвітає сіренькими котиками.На свято вербної неділі народ зриває декулька гіллячок ,і їх святили у храмі.Шмагали нею всіх членів родини й худобу .Щ й приказували ”НЕ Я Б’Ю ВЕРБА Б’Є,ЗА ТИЖДЕНЬ ВЕЛИКДЕНЬ,НЕДАЛЕЧКО ЧЕРВОНЕ ЯЄЧКО”.Потім освячену вербу зберігали у домі і використовували як захист від дитячих хвороб
Від Вербної неділі починали готуватись до Великодня.