Складіть складний план. Коли поїзд мало-помалу наближався до Львова і з’явилися перші будинки і напівкруглі бані церков, Марко відчув невимовну радість, бо повернувся ж до міста своєї юності, яке можна було назвати столицею, не додаючи до цього слова лапок іронії. Він радо, якось по-дитячому вітав знайомі околиці; його зір із приємністю блукав по пагорбі Високого Замку, по Лисій горі, поважній будові храму Святого Юра — скрізь, де він давним-давно не раз бував.
Чимало часу минуло відтоді, коли він востаннє був у Львові. Тоді він знав молодого Франка, Павлика, Бачинського. Нині в цьому місті ходять інші люди, ті, що живуть великим зривом вісімнадцятого року і дальших років упертих, жертовних змагань. Марко поринув у думки, сумуючи за минулим, жаль огортав його, коли він згадував про те, що з власної вини не став учасником боїв за свободу. Так він і незчувся, як потяг почав наближатися до вокзалу. Ще потяг не доїхав до львівського вокзалу, а Марко почав одягатися, почуваючи себе завороженим кораблем із середньовічної легенди, який опустили перед бурею, який блукає
по морях, гнаний вітрами.
Нарешті Марко вийшов із залізничного вокзалу і зупинився як укопаний: відчув якусь дивну атмосферу неспокою і росту міста боротьби, духовних шукань, дозрівання. Тимчасом як Марко розмірковував мимохіть, стоячи перед вокзалом, з важких хмар почав сіятися дрібний дощ. Це його розбудило від задуми, і він глянув уперед, вздовж алеї: хотів увібрати
холодним поглядом теплоту цього древнього рідного міста. Нарешті рушив широкою алеєю, вона привітно махала йому услід ніжно-зеленими, вітами крислатих, дерев. Йому здалося: будинки; храми, люди — все, що він зустрічав на своєму шляху, радо вітає його приїзд; а він ішов не поспішаючи, жалкуючи, в душі плачучи за тим, чого уже це вернути. І скрізь, де б він не проходив: чи то широкими гомінкими вулицями, чи то тихими вузькими вуличками, його супроводжував незримий і зримий дух величі міста Лева; і він по-щирому, радів цій навколишній гармонії, яка зливалася водно разом із ним і, мабуть, теж по-справжньому раділа поверненню свого «блудного сина»
2.Просто , односкладне, дієслівне , означено-особове ( дійсний б) . Складне , двоскладне ,поширене , повне , не ускладнене . Просте , односкладне , іменне , номінативне .
3.Просте , односкладне , дієслівне , означено-особове ( наказовий б)
4.Просте , односкладне , іменне , номінативне .
5. Просте , односкладне , дієслівне , узагальнено-особове, ускладнене однорідними присудками.( узагальнена особа - він)
6.Просте , односкладне , іменне , номінативне .
7.Просте , односкладне , дієслівне , інфінітивне .( спонукальне речення , що містить в собі заклик)
8.Просте , односкладне , дієслівне , безособове .( стало шкода - предикатив виражений словом іменникового походження )
9. Просте , односкладне , прислівникове , безособове .
Нині можна з упевненістю стверджувати, що телебачення стало складовою нашого життя. Воно створило умови,у яких читачі перетворилися на «вимираючий вид».
Телебачення чи художня література? Що ж заслуговує на більшу увагу?
Мене відверто дивують люди, які все ж намагаються виділити з цих двох незмінних речей щось краще, важливіше. Я вважаю, що і книга, і телебачення не здадуть своїх позицій в найближчому майбутньому. Вони займуть однаково важливі місця в житті кожного з нас.
Книга залишалась вірним супутником інтелігенції,освіченої людини. Друкований матеріал розширює світогляд. Кожен літературний твір сприяє розвитку та неодмінно швидкому вдосконаленню. Книга – унікальне, феноменальне творіння людства. Ми не можемо уявити своє життя без неї. Книга – наш найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для школяра, і для зрілого, досвідченого мужа. Недарма в народі кажуть: книга вчить як на світі жить; хто багато читає, той багато знає.
Художня література – це світло знань,але й телебачення має вагомий вплив на нашу півсвідомість. Телебачення – це один із найбільш популярних засобів масової інформації. За до телебачення у людей є можливість дізнаватися останні новини, дивитися різні фільми і передачі. Телебачення розширює наші знання про навколишній світ, дозволяє нам бути добре поінформованими.
Існує безліч телевізійних каналів як рідною мовою, так і різними іноземними мовами. Ми можемо вибрати собі будь-який канал, використовуючи супутникове або кабельне телебачення. У наш час багато людей вважають, що дивитися телевізор – це найкраще проведення часу.
Телебачення – це «своєрідні двері», через які до наших будинків може увійти увесь світ.
Тому на мою думку, порівнювати телебачення з книгою не потрібно. Адже прогрес людства – річ, від якої не дітися. А якщо вже і є такі особистості, які обожнюють запах книги, вони завжди можуть знайти її у бібліотеках, які, я впевнена, будуть жити вічно.
Отже, не можна обирати з кращого найкраще, бо нікому ще досі це не вдавалося. Книга й телебачення назавжди залишаться основними джерелами інформації, які доповнюють одне одного.
Объяснение: