Складання етюду
- Роздивіться навкруги. Які зміни у природі відбулися з приходом весни?
- Які стоять дерева?
- Про що мріють дерева?
- Яку думку думає старий каштан, що стоїть біля школи?
- Про що шепоче трава?
- Що хоче розповісти краплинка роси?
- Чим пахне вітер?
- Як розмальоване небо?
- Чому похилився і плаче отой кущик? Що трапилось?
- Чого бояться квіточки на отій клумбі?
- Чи потрібна до рослинам?
- Яка?
- Коли радіє людина, а коли плаче?
- Коли радіють дерева, кущі, квіти?
- А коли плачуть?
- Висновок: природа теж відчуває, розуміє, любить і ми повинні…
- Що ми повинн
- Привіт. Прекрасна гра акторів, надзвичайно, цікаво було дивитися.
-Звичайно, адже режисер - постановщик Федір Стригун. Багато народних і заслужених артистів брали участь у цій виставі..
- Я замітила, що у залі не було вільних місць на цю прем'єру.
- Так, квитки купляла за два тижні наперед, багато було бажаючих.
- Ти сиділа у партері, тобі було добре видно і чути?
- Прекрасно бачила і чула. Сиділа у третьому ряді партеру. Правда, болять долоні бо сильно аплодувала.
- Рекомендуватиму всім, хто любить бути під враженням вистави ще кілька днів.
Собор стояв посеред снігів у холодній білій самотині. Возносився рожево під саме небо, і низькі хмари черкали об найвищу баню, заплутувалися безпорадно поміж бань нижчих, умить зупинялись у своєму бігові, і тоді видавалося, ніби починає летіти понад землею сам собор, і суцільна його дивна рожевість заступалася жовтістю від кованого золота, яким покрито було бані, й увесь собор зненацька засвічувався, мов щільник, повний меду, і в найпохмуріших душах ставало ясніше від того видовища (З роману П. Загребельного «Диво»).
Текст 2
Біля св. Софії. Як тут тихо, як одразу входиш у світ високого,— сама молиться душа… Могутні тучі каштанів безшелесно стоять на варті золотих верхів… Боже, яке щастя, що цей шедевр у нас є, що він нас єднає!
Софія — душа Києва, душа України. Ніде так, як тут, не почуваєш силу творчого генія, могутній поетичний дух нашого народу. Витвір справді бого-натхненний, як казали колись… І може, вища сила відвела в останню мить чорну руку руйнівника (Зі щоденника О. Гончара).
Текст 3
Мовчить собор. Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу… він стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Усе тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. Ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього зі снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя… Поглядом болю і туги дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в Німеччину. Ридання чув, і крики надії, і залізні туркоти війни, і її, ще страшнішу тишу… (З роману О. Гончара «Собор»).
Які художні засоби використано в текстах? Чи передають вони авторські враження й емоції?
Які образні вислови добирають письменники до собору?