Складання твору–роздуму
Будь ласка,хоть хто небуть до ть❤
.
Напишіть, як ви оцінюєте вчинок Ніни або вчинок Михайла (на вибір).
.
Сьогодні — день народження Ніни. Прийшли гості. Мама накриває стіл білою скатертиною. Ніна подумала: це ж бабуся сяде за стіл. їй вісімдесят років. У бабусі тремтять руки. Несе ложку бабуся — ложка дрижить, крапельки падають на стіл. Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: в Ніниної бабусі руки тремтять. Ніна тихенько сказала мамі:
— Мамо, хай бабуся сьогодні за стіл не сідає.
— Чому? — здивувалась мати.
— У неї руки тремтять. Капає на стіл... Мама зблідла. Не сказавши ні слова, зняла зі столу білу скатертину і сховала в шафу.
Довго сиділа мовчки, потім сказала:
— У нас сьогодні бабуся хвора, тому іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з Днем народження. Моє побажання: будь справжньою людиною.
У січовій школі
На перерві чорнявий отаман насупив густі брови, соколом глянув на зніяковілого Михайлика.
— У нас, кобзаренку, щоб ти знав: дурно каші не їстимеш, хоч і гроші дав. Будеш воду носити, а по обіді миски мити! Бери цебра! Слухняно кивнувши, Михайлик побіг по великі цебра, що стояли на ґанку. Коли Михайлик, принісши раз води, біжком повертався з важкими цебрами вдруге, за ворітьми його перестріли хлопці, що сиділи поруч, на лаві.
Веснянкуватий, не кажучи й слова, підставив ножку — Михайлик мало не впав, розхлюпавши воду.
— А ти чого? Чого? — задихнувся він.
— А того. Як ти козак — не баба, давай навкулачки.
І, розмахнувшись, одважив такого стусана в груди, що Михайликові застрибали червоні метелики в очах. Він, осліпнувши від люті, кинувся в бійку. Щосили бив кулаками, завзято гамселив то одного, то другого, не чув навіть, як влучають його, доки, нарешті, супротивники, шморгаючи розбитими носами, не сказали: "Годі."
Кров юшила з носа, підбите око запливало ґулею — дарма: хай скаже хто, що він не козак!
За обідом дяк-учитель кинув на нього пильний погляд.
— Е-е, отроче, тебе вже й охрестили. Хто ж це так?
— Ніхто, я сам... Біг до криниці ... через колоду перечепився..
.
Користуйтесь планом
1. Хто здійснив вчинок?
2. Як він сам сприймає свій вчинок?
3. Що інші думають про це?
4. Яке твоє враження?
5. Чому саме так розцінюєш вчинок?
6. Що побажав би ровесникам?
Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером.
Поезія Анни Ахматової світла, чиста, підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XIX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя — самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний.
її поезія — це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь:
Ведь где-то есть простая жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый...
Там с девушкой через забор сосед
Под вечер говорит и слышат только пчелы
Нежнейшую из всех бесед.
Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності.
В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною:
Мне голос был. Он звал утешно,
Он говорил: "Иди сюда,
Оставь свой край глухой и грешный,
Оставь Россию навсегда".
Но равнодушно и спокойно
Руками я замкнула слух,
Чтоб этой речью недостойной
Не осквернился скорбный дух.
Патріотизм і мужність — пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни:
И та, что сегодня прощается с милым,
Пусть боль свою в силу она переплавит.
ы детям клянемся, клянемся могилам,
Что нас покориться никто не заставит!
Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова:
Не страшно под пулями мертвыми лечь,
Не горько остаться без крова, —
И мы сохраним тебя, русская речь,
Великое русское слово.
Свободным и чистым тебя пронесем,
И внукам дадим, и от плена
Навеки!
Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя:
Нет, и не под чуждым небосводом,
И не под защитой чуждых крыл, —
Я была тогда с моим народом,
Там, где мой народ, к несчастью, был.