Інтернет чи живе спілкування? Саме це питання є проблемним у наш час, і у кожного на нього своя відповідь. У наш час стали дуже розповсюджені соціальні мережі, за до яких люди можуть спілкуватися один з одним на відстані, при цьому не будучи знайомими особисто. Кількість цих мереж збільшується з кожним роком, також збільшуються і розширюються можливості таких веб-сайтів: можливість спілкуватися за до веб-камер, мікрофону…
Та чи можуть ці сайти витіснити реальне спілкування? Адже сьогодні навіть можна спілкуватися і по відео-зв’язку!
Та все ж таки я вважаю, що Інтернет не може повністю замінити живе спілкування. Бо ми потребуємо присутності людей поряд, хочемо відчувати людину, її емоції, почуття. А чи можна це відчути через Інтернет? Ні. Адже, не маючи змоги спілкуватися з людиною «вживу» ми не зможемо зрозуміти, пізнати її повністю.
Переді мною картина. Це автопортрет Тараса Григоровича Шевченка. Поет сам намалював себе. Коли йде мова про Шевченка, то згадується літня досвідчена людина. А на цій картині зображено юнака. Тут Шевченкові двадцять шість років. У нього чорне волосся, густі чорні брови, високе чоло, прямий ніс. Звичайний юнак, у якого попереду все життя.
Увагу привертають очі. Це ті самі, знайомі нам, "шевченківські" очі. Вони дивляться уважно і невесело. Чому не посміхається молодий поет? Де його юнацька посмішка? Можливо, замислився Шевченко над злиденним життям народу? Можливо, не дають йому спокою горе і біда навколо? Очі поета сумують, бо багато лиха зазнав у житті і він сам. Багато випробувань у нього ще попереду. Можливо, він їх уже відчуває?
Здається, з картини Шевченко вдивляється в нас. Здається, що його губи зараз розімкнуться і він почне говорити. Які слова він скаже нам з портрета? Я думаю, що це будуть слова його чудових віршів.
Інтернет чи живе спілкування? Саме це питання є проблемним у наш час, і у кожного на нього своя відповідь. У наш час стали дуже розповсюджені соціальні мережі, за до яких люди можуть спілкуватися один з одним на відстані, при цьому не будучи знайомими особисто. Кількість цих мереж збільшується з кожним роком, також збільшуються і розширюються можливості таких веб-сайтів: можливість спілкуватися за до веб-камер, мікрофону…
Та чи можуть ці сайти витіснити реальне спілкування? Адже сьогодні навіть можна спілкуватися і по відео-зв’язку!
Та все ж таки я вважаю, що Інтернет не може повністю замінити живе спілкування. Бо ми потребуємо присутності людей поряд, хочемо відчувати людину, її емоції, почуття. А чи можна це відчути через Інтернет? Ні. Адже, не маючи змоги спілкуватися з людиною «вживу» ми не зможемо зрозуміти, пізнати її повністю.
Переді мною картина. Це автопортрет Тараса Григоровича Шевченка. Поет сам намалював себе. Коли йде мова про Шевченка, то згадується літня досвідчена людина. А на цій картині зображено юнака. Тут Шевченкові двадцять шість років. У нього чорне волосся, густі чорні брови, високе чоло, прямий ніс. Звичайний юнак, у якого попереду все життя.
Увагу привертають очі. Це ті самі, знайомі нам, "шевченківські" очі. Вони дивляться уважно і невесело. Чому не посміхається молодий поет? Де його юнацька посмішка? Можливо, замислився Шевченко над злиденним життям народу? Можливо, не дають йому спокою горе і біда навколо? Очі поета сумують, бо багато лиха зазнав у житті і він сам. Багато випробувань у нього ще попереду. Можливо, він їх уже відчуває?
Здається, з картини Шевченко вдивляється в нас. Здається, що його губи зараз розімкнуться і він почне говорити. Які слова він скаже нам з портрета? Я думаю, що це будуть слова його чудових віршів.