Нещодавно ми з класом ходили в музей і ми з моїм кращим другом вирішили трохи пожартувати.
- Слухай! А давай-но ми втечемо з цього нудного заходу, і натиснемо на кнопку пожежної тривоги ... - майже сичав на вухо мій друг, підбиваючи мене на цю затію.
- А нас не помітять? - почав я переживати.
- Та не переживай, ось вчителька і екскурсовод давно відійшли від нас, а ти й не помітив! - я здивовано відкриваю очі, озираючись. І правда, нікого.- Так що, ти вирішив?
- Ех ти, Ванька, а давай!
Ми підкралися до заповітної кнопці, обганяючи охорону музею, і як тільки я відкрив кришку кнопки, на мені повисла чиясь тінь.
- Ай-яй-яй, негоже дітям кнопки чіпати, - злий охоронець відтягує нас від заповітної кнопки, і вабить несхвально пальцем, - Ви чому не з класом?
І тут Ванька робить такий жалісний вигляд, витягується і відповідає:
- Це все він мене підмовив, я не хотів, чесно! - і тикає на мене пальцем. Я дивлюся перелякано, і розумію.
- Який же ти, все-таки, Ванька, дурень.
Через деякий час нас відпускає охорона, а після походу в музей, я зрозумів, що такі друзі - зовсім не друзі
Природа - це наша мати, тому так важливо оберігати її. Тому що вона піклується про кожного з нас і дарує нам все найкраще з того що має.
Наведу цікавий приклад з власного життя. Нещодавно мене дуже вразив один вчинок. Відпочиваючи влітку в лісі, я стала свідком жахливої ситуації. Маленька дівчинка безжалісно ламала гілки дерев і шкодила кору ножем. Коли я запитала її про причину поводження, то вона поскаржилась на поганий настрій. Я вирішила провести з нею виховну розмову, розповідаючи про те, що вона вчиняє погано, і що природа не винна у її поганому настрої. Вона дійсно засоморилась і попрохала вибачення, обіцючи більши ніколи так не робити.
Людина і природа міцно взаємопов’язані між собою і ми повинні сприймати природу не тільки очима, а й душею, серцем. Цей приклад був наведений не даремно: я хочу щоб кожен з вас задумася над своїм ставленням до природи!
Нещодавно ми з класом ходили в музей і ми з моїм кращим другом вирішили трохи пожартувати.
- Слухай! А давай-но ми втечемо з цього нудного заходу, і натиснемо на кнопку пожежної тривоги ... - майже сичав на вухо мій друг, підбиваючи мене на цю затію.
- А нас не помітять? - почав я переживати.
- Та не переживай, ось вчителька і екскурсовод давно відійшли від нас, а ти й не помітив! - я здивовано відкриваю очі, озираючись. І правда, нікого.- Так що, ти вирішив?
- Ех ти, Ванька, а давай!
Ми підкралися до заповітної кнопці, обганяючи охорону музею, і як тільки я відкрив кришку кнопки, на мені повисла чиясь тінь.
- Ай-яй-яй, негоже дітям кнопки чіпати, - злий охоронець відтягує нас від заповітної кнопки, і вабить несхвально пальцем, - Ви чому не з класом?
І тут Ванька робить такий жалісний вигляд, витягується і відповідає:
- Це все він мене підмовив, я не хотів, чесно! - і тикає на мене пальцем. Я дивлюся перелякано, і розумію.
- Який же ти, все-таки, Ванька, дурень.
Через деякий час нас відпускає охорона, а після походу в музей, я зрозумів, що такі друзі - зовсім не друзі
Природа - це наша мати, тому так важливо оберігати її. Тому що вона піклується про кожного з нас і дарує нам все найкраще з того що має.
Наведу цікавий приклад з власного життя. Нещодавно мене дуже вразив один вчинок. Відпочиваючи влітку в лісі, я стала свідком жахливої ситуації. Маленька дівчинка безжалісно ламала гілки дерев і шкодила кору ножем. Коли я запитала її про причину поводження, то вона поскаржилась на поганий настрій. Я вирішила провести з нею виховну розмову, розповідаючи про те, що вона вчиняє погано, і що природа не винна у її поганому настрої. Вона дійсно засоморилась і попрохала вибачення, обіцючи більши ніколи так не робити.
Людина і природа міцно взаємопов’язані між собою і ми повинні сприймати природу не тільки очима, а й душею, серцем. Цей приклад був наведений не даремно: я хочу щоб кожен з вас задумася над своїм ставленням до природи!