Складний план до тексту : про те, як народилась пісня «журавлі», лишився спогад поета богдана лепкого. «я повертався з театру, з вистави «ніч листопадова». під ногами шелестіло пожовкле листя, а над головою лунали крики журавлів, що відлітали. вірш склався сам із себе, без моєї праці. до нього підібрав музику мій брат лев лепкий». 1910 року вірш було надруковано в одному з львівських часописів. невдовзі він став популярною піснею, яка облетіла світ. пісня стала криком душі, сповіддю українців, які в пошуках заробітку змушені були полишати рідну землю. у роки першої світової війни її співали січові стрільці в хвилини прощання з полеглими в боях товаришами, вона стала піснею-реквіємом. не злічити, скільки разів звучала пісня над могилами полеглих за волю україни. душу огортає глибокий сум, коли лине зворушлива мелодія, звучать слова: видиш, брате мій, товаришу мій: відлітають сірим шнурком журавлі у вирій… кличуть: кру, кру, кру, в чужині умру. заки море перелечу, крилонька зітру… як часто трапляється з поширеними в народі піснями, слова було дещо змінено. перший рядок пісні звучав так: «видиш, брате мій, товаришу мій…» замість діалектного слова «видиш» почали співати «чуєш». воно глибше за змістом, виразніше. у ньому вчувається і тривога, і співчуття, і відчай, і біль водночас. пізніше за піснею закріпилася назва «журавлі». богдан лепкий навчався у віденському, львівському та краківському університетах. за широтою культурних інтересів належав до митців-енциклопедистів. був поетом, прозаїком, перекладачем, літературознавцем, видавцем – у кожну з цих галузей він зробив вагомий внесок. брат богдана лепкого лев теж мав чимало талантів – був композитором і поетом, художником і скульптором, редактором і мемуаристом. талановита людина талановита в усьому. не хто інший, як підхорунжий левко лепкий свого часу розробив головний убір стрілецького війська – так звану мазепинку, за його кресленнями було змінено крій військової блузи стрільців, відзнаки на рукавах. проте найбільше чудові здібності левка виявились у створених ним стрілецьких піснях. так, левко лепкий належав до когорти стрілецьких бардів, котрі лишили невмирущі музичні пам’ятки звитяжної боротьби січового стрілецтва. до якихось пісень він писав музику, до інших – і музику, і слова. після завершення визвольних змагань підхорунжий лепкий повернувся до рідного львова, де зайнявся журналістикою і літературною працею. написав чимало віршів, фейлетонів, критичних статей, малював карикатури. левко лепкий розробив проект пам’ятника полеглим січовим стрільцям на цвинтарі біля львова. монумент зберігся до наших днів. та в історію левко лепкий увійшов не віршами, не статтями і не монументом. його ім’я увіковічила створена ним на слова брата богдана пісня «журавлі». по другій світовій війні левко лепкий виїхав до сша. за океаном упорядкував рукописи історичних творів свого брата богдана, надрукував про нього спогади. тяжко переживав розлуку з україною, долю емігранта вважав гіркою. помер митець у місті трентон неподалік від нью-йорка. а «журавлі» все летять і летять до рідної землі… подробнее - на -
Про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення Біблії, а може, і ще раніше. Якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. Добро — це, звісно, Бог. Як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар Всесвіту, Бог, — Рогатий, Мефістофель, Диявол, Сатана... Вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. Чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. Здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті.
Відомо, що Бог — це, перш за все, Любов. Любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. Але чи багато зараз на Землі людей, які б дбали про усіх на цій планеті? Більшість з нас чомусь забули про милосердя, взаємодо доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше скидаються на "вовчі".
Мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть
Що таке щастя? У кожного своя відповідь. На мою думку, щастя – то відчуття задоволення людиною своїх успіхів у праці, житті, приємні почуття від пізнанного, пережитого, побаченого, відчутого.
Кожна людина цінує своє щастя і намагається утримати його подовше. Скільки людей – стільки думок. Одні вважають, що щастя у багатстві: шикарні особняки і домашній персонал в Одесі, дорогі авто і прибутковий бізнес – все це для них складові щасливого життя. Для інших щастя у здоров’ї рідних та близьких, у пізнанні світу, прилученні до мистецтва.
Я вважаю, щаслива та людина, яка вміє бути успішною, духовно зростати – сама здобуває своє щастя, яким би воно не було.
У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. У наш час діти сучасних скоробагатьків і акул бізнесу і є такими “павлусями-лежнями”, які часто ведуть паразитичний споживацький б життя. Чи позаздриш Павлусеві? Особисто я – ні! Нічого не робити і “пухнути” від їжі – то не природно для людини розумної. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим. Щастя не приходить саме, а дістається часто важкою працею.
Оті для мене щастя – то своєрідний пошук чарівної квітки пізнання і натхнення. З насіннячка я рощу цю квітку, пізнаючи світ і людей. Я щаслива, що мною пишаються мама і тато, радію усмішкам своїх сестричок, досягненням рідних. Дякую Богові за сонячний день і пташиний спів, за здоров’я рідних і достаток у родині, за успішно прожитий день, за зроблені справи.
Отже, щастя для мене в успішному поступі життя. Уявляю людське щастя як ясне сонечко, що світить для всіх і усміхається. Тільки ті, що бояться яскравого проміння, не пізнають шасливих хвилин. Щаслива людина випромінює позитивну енергію, обдаровує нею інших. Григорій Сковорода писав: “Щасливий той, кому вдалося знайти щасливе життя; але щасливіший той, хто вміє користуватися ним”. Так користуймося ним!