«Жаргон- речь, какой- нибудь социальной или иной объединенной общими интересами группы, содержащая много отличительных от общего языка, в том числе искусственных, иногда условных слов или выражений» [Ожегов С. И. 1984:163]
«Жаргон (франц. jargon) – социальная разновидность речи, характеризующаяся профессиональной (нередко экспрессивно переосмысленной) лексикой и фразеологией общенародного языка.
Жаргон является принадлежностью относительно открытых социальных и профессиональных групп людей, объединенных общностью интересов, привычек, занятий, социального положения и т. п. В нестрого терминологическом смысле слово «жаргон» употребляется для обозначения искаженной, вульгарной, неправильной речи. В отличие от арго, жаргон в своем оформлении в целом отталкивается от общелитературного языка, являясь как бы социальным диалектом определенной возрастной общности людей или «профессиональной» корпорации. В отличие от территориальных диалектов, жаргон не обладает собственной фонетической и грамматической системой. Примерами могут быть студенческий и школьный жаргон.
Лексика жаргона строится на базе литературного языка путем переосмысления, метафоризации, звукового искажения.
Жаргон включает «арготическую» часть (т.е. профессиональную лексику, связанную с общим занятием, деятельностью) и «общебытовой словарь» (экспрессивная лексика обиходно- бытового общения). Слова и выражения жаргонной речи, используемые за пределами жаргона, называются жаргонизмами. Жаргонизмы как элементы социально- стилевых разновидностей речи используются в языке художественной литературы для реалистического изображения различных социальных групп и категорий людей, а также в характерологических и стилистических целях при художественных переводах иноязычных авторов.
Щастя.. . У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра.. . Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні! Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити.. . Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
«Жаргон- речь, какой- нибудь социальной или иной объединенной общими интересами группы, содержащая много отличительных от общего языка, в том числе искусственных, иногда условных слов или выражений» [Ожегов С. И. 1984:163]
«Жаргон (франц. jargon) – социальная разновидность речи, характеризующаяся профессиональной (нередко экспрессивно переосмысленной) лексикой и фразеологией общенародного языка.
Жаргон является принадлежностью относительно открытых социальных и профессиональных групп людей, объединенных общностью интересов, привычек, занятий, социального положения и т. п. В нестрого терминологическом смысле слово «жаргон» употребляется для обозначения искаженной, вульгарной, неправильной речи. В отличие от арго, жаргон в своем оформлении в целом отталкивается от общелитературного языка, являясь как бы социальным диалектом определенной возрастной общности людей или «профессиональной» корпорации. В отличие от территориальных диалектов, жаргон не обладает собственной фонетической и грамматической системой. Примерами могут быть студенческий и школьный жаргон.
Лексика жаргона строится на базе литературного языка путем переосмысления, метафоризации, звукового искажения.
Жаргон включает «арготическую» часть (т.е. профессиональную лексику, связанную с общим занятием, деятельностью) и «общебытовой словарь» (экспрессивная лексика обиходно- бытового общения). Слова и выражения жаргонной речи, используемые за пределами жаргона, называются жаргонизмами. Жаргонизмы как элементы социально- стилевых разновидностей речи используются в языке художественной литературы для реалистического изображения различных социальных групп и категорий людей, а также в характерологических и стилистических целях при художественных переводах иноязычных авторов.
Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра.. . Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді.
І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..."
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити.. .
Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд.
Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса.
Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.
Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.