Минуле буває різним. Воно може сильно поранити серце, а може зігрівати душу і викликати теплу усмішку. Чи варто пам’ятати його заради майбутнього?
Гадаю, що у кожного своя історія і минуле. Дехто хоче якомога швидше його забути і ніколи більше не згадувати. А когось воно рятує в складну хвилину і не дає повісити носа. Відома американська письменниця Джен Сіснсеро каже, що не варто концентруватися на минулому чи майбутньому, адже є теперішнє. Звісно, що теплі спогади про друзів не дають вам їх забути, а це важливо. Але й старі стереотипи чи страшні історії з вашого життя не дають вам рухатися вперед. Можливо, щось із минулого викликало у вас якийсь страх чи недовіру до людей. Якщо так, то це звісно треба відпустити і більше ніколи не повертатись. А якщо це теплі спогади, які не дають забути що таке щастя, радість, затишок, краще залишити таке минуле при собі.
Отже, очевидно, варто пам’ятати минуле заради майбутнього, але тільки якщо воно несе позитивний характер. А якщо ні, просто викинути його зі свого життя, щоб рухатись далі.
Весна — дивовижна пора року. Багато поетів оспівували весну у своїх творах. Проза теж не залишила цю пору без уваги. Тобто весняні пейзажі вражали багатьох творчих людей. Я теж люблю весну. Особливо ігати за весняною природою.
Природа навесні досить різноманітна. Все залежить від погоди. Але ясно одне — в цей час все оживає після довгої зимової сплячки. Спочатку кучугури снігу поступово стають пухкими та починають зіщулюватися. Це сонце припікає, тож вони починають підтавати. Трохи згодом опівдні вже з’являються невеликі струмочки. Вночі поки ще підморожує, та ця тала вода перетворюється на кригу. Але днем струмочки стають дедалі більше. Тварини й птиці відчувають, що вже відбуваються зміни в природі.
Голуби й горобці в денний час купаються у калюжах. Дуже цікаво за цим ігати. Сніг поступово тане все більше й більше. Незабаром і зовсім його не стане. Тільки в тіні від якихось великих споруд він ще буде довго лежати. Навіть до того часу, коли буде зовсім тепло.
У лісі танення відбувається повільніше. Там багато тіні від величезних хвойних гігантів. Коли в межах міста вже майже все розтануло — в лісі ще ніби природа не зворушена весняними відлигами. Але скоро й тут відбудуться надзвичайні зміни. Коли з’являться проталини на пагорбах і галявинах, то на них швидко проб’ються через стару жовту торішню траву перші весняні квіти. Це проліски. Після деякого часу все оновиться. Між бляклими залишками трави проб’ються зелені травинки. Квітів стане дедалі більше, все навколо зазеленіє.
Отже, весна — це зелене свято природи. Її прихід завжди викликає в мене радісні, піднесені почуття.
Объяснение:
Чи варто пам’ятати минуле заради майбутнього
Минуле буває різним. Воно може сильно поранити серце, а може зігрівати душу і викликати теплу усмішку. Чи варто пам’ятати його заради майбутнього?
Гадаю, що у кожного своя історія і минуле. Дехто хоче якомога швидше його забути і ніколи більше не згадувати. А когось воно рятує в складну хвилину і не дає повісити носа. Відома американська письменниця Джен Сіснсеро каже, що не варто концентруватися на минулому чи майбутньому, адже є теперішнє. Звісно, що теплі спогади про друзів не дають вам їх забути, а це важливо. Але й старі стереотипи чи страшні історії з вашого життя не дають вам рухатися вперед. Можливо, щось із минулого викликало у вас якийсь страх чи недовіру до людей. Якщо так, то це звісно треба відпустити і більше ніколи не повертатись. А якщо це теплі спогади, які не дають забути що таке щастя, радість, затишок, краще залишити таке минуле при собі.
Отже, очевидно, варто пам’ятати минуле заради майбутнього, але тільки якщо воно несе позитивний характер. А якщо ні, просто викинути його зі свого життя, щоб рухатись далі.
НЕ С ИНТЕРНЕТА ;)
Весна — дивовижна пора року. Багато поетів оспівували весну у своїх творах. Проза теж не залишила цю пору без уваги. Тобто весняні пейзажі вражали багатьох творчих людей. Я теж люблю весну. Особливо ігати за весняною природою.
Природа навесні досить різноманітна. Все залежить від погоди. Але ясно одне — в цей час все оживає після довгої зимової сплячки. Спочатку кучугури снігу поступово стають пухкими та починають зіщулюватися. Це сонце припікає, тож вони починають підтавати. Трохи згодом опівдні вже з’являються невеликі струмочки. Вночі поки ще підморожує, та ця тала вода перетворюється на кригу. Але днем струмочки стають дедалі більше. Тварини й птиці відчувають, що вже відбуваються зміни в природі.
Голуби й горобці в денний час купаються у калюжах. Дуже цікаво за цим ігати. Сніг поступово тане все більше й більше. Незабаром і зовсім його не стане. Тільки в тіні від якихось великих споруд він ще буде довго лежати. Навіть до того часу, коли буде зовсім тепло.
У лісі танення відбувається повільніше. Там багато тіні від величезних хвойних гігантів. Коли в межах міста вже майже все розтануло — в лісі ще ніби природа не зворушена весняними відлигами. Але скоро й тут відбудуться надзвичайні зміни. Коли з’являться проталини на пагорбах і галявинах, то на них швидко проб’ються через стару жовту торішню траву перші весняні квіти. Це проліски. Після деякого часу все оновиться. Між бляклими залишками трави проб’ються зелені травинки. Квітів стане дедалі більше, все навколо зазеленіє.
Отже, весна — це зелене свято природи. Її прихід завжди викликає в мене радісні, піднесені почуття.
Объяснение: