Козак» - (множ. «Козаки») – не нашого, а тюркського походження, що означає сторож, вартовий, представник військового стану, воїн-найманець той, що йде попереду.
В турецькій мові слово «козак» означає вільна, незалежна людина. Слово «козак» сприймається до синоніма «лицар», нежонаті, войовничі люди, саме вони називалися товариством або лицарством.
Член самоврядних військових громад, які існували на теренах українського «Дикого поля» в кінці XVI ст., в районі течій Дону та Дніпра, на межі мусульманського і християнського світів.
Головною діяльністю козаків був захист українських земель від татар, та охорона кордонів. Є і інші варінти походження слова «козак» - етимологічно його пов’язують із словом «косак» - той, який носить оселедець, косу.
Також козаків називали ще бродниками тому, що постійно мандрували (бродили) в диких степах, зокрема у Запоріжжі. Цікаво, що для козаків і бродників мала велике значення погода в Запорожье через застосування темряви, вітру, бездоріжжі, дощу і хмар в обороні від ворогів, тобто вони вміли використовувати природні фактори дуже вдало.
Главная тема тютчевской поэзии – человек и мир, человек и Природа. Исследователи Тютчева говорят о поэте как «певце природы» и видят своеобразие его творчества в том, что «у одного Тютчева философское восприятие природы составляет в такой сильнейшей степени самую основу видения мира». Более того, как отмечает Б.Я. Бухштаб, «в русской литературе до Тютчева не было автора, в поэзии которого природа играла бы такую роль. Природа входит в поэзию Тютчева как основной объект художественных переживаний».
Мир в представлении Тютчева – это единое целое, но не застывшее в «торжественном покое», а вечно меняющееся и в то же время подверженное вечному повторению во всех своих изменениях. Исследователи говорят о «неслучайности» «пристрастия поэта к переходным явлениям в природе, ко всему, что несет с собой изменение, что в конечном итоге связано с понятием «движения».
Своеобразие тютчевских пейзажей отчетливо видно в стихотворении, созданном в родовом имении Овстуг в 1846 г.:
Объяснение:
Козак» - (множ. «Козаки») – не нашого, а тюркського походження, що означає сторож, вартовий, представник військового стану, воїн-найманець той, що йде попереду.
В турецькій мові слово «козак» означає вільна, незалежна людина. Слово «козак» сприймається до синоніма «лицар», нежонаті, войовничі люди, саме вони називалися товариством або лицарством.
Член самоврядних військових громад, які існували на теренах українського «Дикого поля» в кінці XVI ст., в районі течій Дону та Дніпра, на межі мусульманського і християнського світів.
Головною діяльністю козаків був захист українських земель від татар, та охорона кордонів. Є і інші варінти походження слова «козак» - етимологічно його пов’язують із словом «косак» - той, який носить оселедець, косу.
Також козаків називали ще бродниками тому, що постійно мандрували (бродили) в диких степах, зокрема у Запоріжжі. Цікаво, що для козаків і бродників мала велике значення погода в Запорожье через застосування темряви, вітру, бездоріжжі, дощу і хмар в обороні від ворогів, тобто вони вміли використовувати природні фактори дуже вдало.
Главная тема тютчевской поэзии – человек и мир, человек и Природа. Исследователи Тютчева говорят о поэте как «певце природы» и видят своеобразие его творчества в том, что «у одного Тютчева философское восприятие природы составляет в такой сильнейшей степени самую основу видения мира». Более того, как отмечает Б.Я. Бухштаб, «в русской литературе до Тютчева не было автора, в поэзии которого природа играла бы такую роль. Природа входит в поэзию Тютчева как основной объект художественных переживаний».
Мир в представлении Тютчева – это единое целое, но не застывшее в «торжественном покое», а вечно меняющееся и в то же время подверженное вечному повторению во всех своих изменениях. Исследователи говорят о «неслучайности» «пристрастия поэта к переходным явлениям в природе, ко всему, что несет с собой изменение, что в конечном итоге связано с понятием «движения».
Своеобразие тютчевских пейзажей отчетливо видно в стихотворении, созданном в родовом имении Овстуг в 1846 г.:
Тихой ночью, поздним летом,
Как на небе звезды рдеют,
Как под сумрачным их свет
Объяснение: