-Ти що, знову до школи збираєшся? — спитала мама. — Книжки перебираєш. — Ні! — мамі не кажу нічого. — Просто складу акуратно... Мама здивовано стенула плечима. І поставила мені їжу. Їм. Надворі сонячно. Горобці ганяються один за одним. Один подібний до Петька Софіяна... Петько, мабуть, вже на вулиці. І Вадим. А може, не починати з уроків?.. Я ж іще не дав собі слова. Я ще тільки збирався давати. І ніхто ж про це не знає. Я можу його ще переглянути. Почати не з уроків. Почати з прибирання квартири. Мама ось піде з обіду. Я візьмуся... Поприбираю геть усе. І спальню, і прихожу, і кухню... А поки вибіжу надвір... Полегшено зітхнув. Ніби гора з плечей зсунулася... А надворі так гарно. Квіти цвітуть. Бджоли літають. Пташки щебечуть. Зовсім не хочеться заходити в квартиру. Може, сьогодні не починати перевиховуватися? Може, переглянути і це слово? Ніхто ж не знає, що я його давав. Я ж сам собі, а не по радіо. Чи в газеті... Правильно! Почну із завтрашнього дня... З ранкової фіззарядки. Знову ніби скеля з плечей зсунулася... Дивно. Одне слово, а яке воно важке...
Кожна людина по-своєму унікальна та прекрасна. І потрібно любити себе такими, якими створила нас природа. Проте у кожного є негативні риси характеру. Деякі люди помічають такі риси в собі й тому хочуть зміниться на краще. Я хотів би стати більш цілеспрямованим та працьовитим. Інколи, коли я приходжу додому, мені дуже хочеться подивитися телевізор. Тому я недостатньо часу проводжу за навчанням через бажання насолоджуватись та лінь. Я це усвідомлюю і намагаюсь змінити. Інколи в характері мені не вистачає впевненості, заважає сором’язливість. Я обов’язково намагатимусь працювати над собою. І прийде день, коли я позбавлюсь сором’язливості та ліні. Тоді я буду наполегливою й товариською людиною.
— Ні! — мамі не кажу нічого. — Просто складу акуратно...
Мама здивовано стенула плечима. І поставила мені їжу.
Їм. Надворі сонячно. Горобці ганяються один за одним. Один подібний до Петька Софіяна... Петько, мабуть, вже на вулиці. І Вадим. А може, не починати з уроків?.. Я ж іще не дав собі слова. Я ще тільки збирався давати. І ніхто ж про це не знає. Я можу його ще переглянути. Почати не з уроків. Почати з прибирання квартири. Мама ось піде з обіду. Я візьмуся... Поприбираю геть усе. І спальню, і прихожу, і кухню... А поки вибіжу надвір...
Полегшено зітхнув. Ніби гора з плечей зсунулася...
А надворі так гарно. Квіти цвітуть. Бджоли літають. Пташки щебечуть. Зовсім не хочеться заходити в квартиру.
Може, сьогодні не починати перевиховуватися? Може, переглянути і це слово? Ніхто ж не знає, що я його давав. Я ж сам собі, а не по радіо. Чи в газеті...
Правильно! Почну із завтрашнього дня... З ранкової фіззарядки.
Знову ніби скеля з плечей зсунулася...
Дивно. Одне слово, а яке воно важке...
Я хотів би стати більш цілеспрямованим та працьовитим. Інколи, коли я приходжу додому, мені дуже хочеться подивитися телевізор. Тому я недостатньо часу проводжу за навчанням через бажання насолоджуватись та лінь. Я це усвідомлюю і намагаюсь змінити.
Інколи в характері мені не вистачає впевненості, заважає сором’язливість. Я обов’язково намагатимусь працювати над собою. І прийде день, коли я позбавлюсь сором’язливості та ліні. Тоді я буду наполегливою й товариською людиною.