Щастя.. . У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра.. . Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні! Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити.. . Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
Якось голодний Вовк побачив у лузі Коня. – Ага, здається, нарешті пощастило, – посміхаючись в сіромаха. Вдаючи доброзичливість, він наблизився до скакуна та привітався: – Доброго ранку! – Доброго ранку, Вовче. – Де це твій господар? – Гадаю, що вдома. – Чудово! Обід навіть не потрібно виборювати! – вже не приховуючи справжніх намірів, люто блиснув очима сірий. – Ох братику, який же з мене обід, тільки поглянь: навіть шкіра не зідрана. – А що ж робити? – стурбовано пробелькотів хижак. – Підійди до мене ззаду, вхопися за хвіст і потягни. Ось побачиш, шкіра вмить злізе. Сірий вирішив дотримуватися вказівок. Але щойно протягнув лапу до хвоста, як Кінь замахнувся копитом прямо у Вовка. Хижак кумедно беркицьнувся й утік. Мчить сіромаха долиною, аж дивиться – біля лісу Кізонька стоїть. – Доброго дня, подруго! – Добридень! – Я тебе зараз з’їм. – Нічого доброго з цього не вийде! – Це ще чому? – Поглянь уважніше: з такою важезною здобиччю – одна морока. – Що ж робити? – Здається, знаю. Для цього, Вовче, намагайся впевнено триматися на лапах і якнайширше роззявити пащу. Я ж розженуся з гірки і спробую заскочити тобі прямісінько у шлунок. – Як чудово придумала, – зрадів сіромаха. Кізка розігналася як слід. Коли ж наблизилася до хижака, то наставила вперед роги. Вовк тричі перекинувся, а щойно розплющив очі, промовив: – Цікаво, з’їв Козу чи ні? Та, мабуть, таки проковтнув. А інакше, чому б не міг підвестися? Ще цілу годину потягувався на землі хижак. – Щось однією козою не наївся. Необхідно знайти ще якусь здобич, – промимрив сірий, важко зводячись на тремтячі лапи. Помчав Вовк до села. Коли дивиться – назустріч йому прямує чоловік з аршином. – Здрастуй! – каже сіромаха. – Здрастуй. – Приготуйся, зараз тебе з’їм! – Добре, – відразу погодився чоловік. – Але спочатку пропоную виміряти твій живіт, аби з’ясувати, чи поміщуся в ньому. – Згода. Тільки швидше. Схопив селянин Вовка за хвіст. Замахується палицею та примовляє: – Аршин у довжину, аршин у ширину. Насилу сіромаха вирвався з міцних рук чоловіка. Відтоді хижак боїться навіть підійти до села...
Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра.. . Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді.
І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..."
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити.. .
Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд.
Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса.
Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя.
Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
– Ага, здається, нарешті пощастило, – посміхаючись в сіромаха.
Вдаючи доброзичливість, він наблизився до скакуна та привітався:
– Доброго ранку!
– Доброго ранку, Вовче.
– Де це твій господар?
– Гадаю, що вдома.
– Чудово! Обід навіть не потрібно виборювати! – вже не приховуючи справжніх намірів, люто блиснув очима сірий.
– Ох братику, який же з мене обід, тільки поглянь: навіть шкіра не зідрана.
– А що ж робити? – стурбовано пробелькотів хижак.
– Підійди до мене ззаду, вхопися за хвіст і потягни. Ось побачиш, шкіра вмить злізе.
Сірий вирішив дотримуватися вказівок. Але щойно протягнув лапу до хвоста, як Кінь замахнувся копитом прямо у Вовка. Хижак кумедно беркицьнувся й утік.
Мчить сіромаха долиною, аж дивиться – біля лісу Кізонька стоїть.
– Доброго дня, подруго!
– Добридень!
– Я тебе зараз з’їм.
– Нічого доброго з цього не вийде!
– Це ще чому?
– Поглянь уважніше: з такою важезною здобиччю – одна морока.
– Що ж робити?
– Здається, знаю. Для цього, Вовче, намагайся впевнено триматися на лапах і якнайширше роззявити пащу. Я ж розженуся з гірки і спробую заскочити тобі прямісінько у шлунок.
– Як чудово придумала, – зрадів сіромаха.
Кізка розігналася як слід. Коли ж наблизилася до хижака, то наставила вперед роги. Вовк тричі перекинувся, а щойно розплющив очі, промовив:
– Цікаво, з’їв Козу чи ні? Та, мабуть, таки проковтнув. А інакше, чому б не міг підвестися?
Ще цілу годину потягувався на землі хижак.
– Щось однією козою не наївся. Необхідно знайти ще якусь здобич, – промимрив сірий, важко зводячись на тремтячі лапи.
Помчав Вовк до села. Коли дивиться – назустріч йому прямує чоловік з аршином.
– Здрастуй! – каже сіромаха.
– Здрастуй.
– Приготуйся, зараз тебе з’їм!
– Добре, – відразу погодився чоловік. – Але спочатку пропоную виміряти твій живіт, аби з’ясувати, чи поміщуся в ньому.
– Згода. Тільки швидше.
Схопив селянин Вовка за хвіст. Замахується палицею та примовляє:
– Аршин у довжину, аршин у ширину.
Насилу сіромаха вирвався з міцних рук чоловіка. Відтоді хижак боїться навіть підійти до села...