Якось улітку ми всією сім’єю поїхали на риболовлю. Поки ми з татом розбирали снасті, мама збирала поблизу хмиз. Тато розставив вудки, а ми з мамою розвели багаття. Світанок уже відступив, ведучи за собою туман. Поплавці мирно погойдувалися на воді, не передвіщаючи ніякого кльову. Я небагато занудився й пішов до багаття. Мама сиділа на березі, любуючись яскравими сонячними відблисками на воді, а тато періодично перевіряв наживки на гачках і називав нас горем-рибалками. Так ми проседіли десь біля години, навіть не помітили, як до нас підійшов раптовий перехожий. - Доброго ранку,- привітався він. - Добого ранку ,- відповіли ми. Потім він ще довго розмовляв з моїм батьком. - Доброго вам улову,- сказав перехожий, - будьте здорові. З цими словами він зник у лісі. - Дякуємо, до побачення- відповіли ми йому в слід. А потім мама попросила в тата вудку, насадила на гачок наживку й закинула у воду. Не пройшло й хвилини, як поплавець вимогливо застрибав на воді, ми підбігли до мами, підказуючи їй, як підсікти рибу. І мама витягла невеликого карася. Тато недовго подумав і запропонував мамі насадити наживку на всі гачки. От отут-то й почалася в нас справжня риболовля. Увечері, коли ми їли юшку, приготовлену на багатті, тато сказав, що більше без мами на риболовлю не поїде, тому що він і раніше чув, що жінки - щасливі рибалки, а сьогодні в цьому переконався та й слова нашого подорожнього стали пророчими
