Людина народжена для праці, як птах для польоту, так пише Папа Римський Пій ХІ у своїй енцикліці „Quadrogesimus Annus“ (QA, 61). Цим самим він висловлює головну істину. Розкриття людини, її самореалізація здійснюється завдяки постійній праці, які частково вимагає дуже великих зусиль. Хто не працює, хто не докладає зусиль, той також і не може розкрити свою особистість. У країні з молочними ріками та киселевими берегами немає особистостей!
Але вже ці перш чітко показують, що те, що розуміється під працею, потребує детальнішого визначення. Фізика визначає роботу як кгс×м (кілограм-сила помножена на масу), як вагу, яка рухається на відрізку шляху. Праця, про яку йде мова у нашому контексті, означає більше. Вона має на увазі людину, людську працю. Ця праця може бути фізичною або ж духовною, хоча на практиці будь-яка фізична праця охоплює, принаймні, мінімум «ноу-хау» та спільної думки. Праця може виконуватись спільно або самостійно, вона може здійснюватись за оплату або без оплати, це може бути професійна праця у промислово-господарському значенні або ж праця на добровільних засадах чи в сім’ї.
На відміну до цього діяльність життєвих органів не є працею. Дії тварин також не можуть характеризуватись як праця у людському розумінні. Хоча гра та спорт пов’язані з докладанням зусиль та рухом, але вони не є працею, навпаки, вони служать відпочинком від праці.
Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.
Людина народжена для праці, як птах для польоту, так пише Папа Римський Пій ХІ у своїй енцикліці „Quadrogesimus Annus“ (QA, 61). Цим самим він висловлює головну істину. Розкриття людини, її самореалізація здійснюється завдяки постійній праці, які частково вимагає дуже великих зусиль. Хто не працює, хто не докладає зусиль, той також і не може розкрити свою особистість. У країні з молочними ріками та киселевими берегами немає особистостей!
Але вже ці перш чітко показують, що те, що розуміється під працею, потребує детальнішого визначення. Фізика визначає роботу як кгс×м (кілограм-сила помножена на масу), як вагу, яка рухається на відрізку шляху. Праця, про яку йде мова у нашому контексті, означає більше. Вона має на увазі людину, людську працю. Ця праця може бути фізичною або ж духовною, хоча на практиці будь-яка фізична праця охоплює, принаймні, мінімум «ноу-хау» та спільної думки. Праця може виконуватись спільно або самостійно, вона може здійснюватись за оплату або без оплати, це може бути професійна праця у промислово-господарському значенні або ж праця на добровільних засадах чи в сім’ї.
На відміну до цього діяльність життєвих органів не є працею. Дії тварин також не можуть характеризуватись як праця у людському розумінні. Хоча гра та спорт пов’язані з докладанням зусиль та рухом, але вони не є працею, навпаки, вони служать відпочинком від праці.
Объяснение:
Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.