СКЛАСТИ ТЕЗИ ТЕКСТУ: Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.
Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.
Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.
Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий іб сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».
Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (За В. Скуратівським)
Слово – це сила. Слово – це зброя. Могутність слів вражає. Ними можна серйозно ранити або ж «подарувати путівку в Щастя». Слова – це реалізація наших думок. А думки матеріалізуються, тому варто позитивно мислити. Хочете я розповім Вам один секрет? Про цей секрет мало хто знає.Ось він: слово – це чарівність, слово – це могутність. Хтось здивовано скаже: «Оце і є секрет?» Я відповідаю Вам: «Однозначно так!» Наша мова, слова, якими ми послуговуємось здатні бути різними. Я зустрічаю багато людей на своєму життєвому шляху, але не часто мова людей співвідноситься із їхнім зовнішнім виглядом.
Буває ж таке, що людина приваблива, навіть так – дуже гарна, але як тільки вона починає розмову ви розчаровуєтесь, бо її мовлення надзвичайно бідне або просто забруднене нецензурною лексикою, або ж вульгаризмами. Вона мислить неохайно. Дивно звучить, але ми це так і назвемо. Буває й інше: людина приваблива, словниковий запас не багатий, але її думки здатні зачарувати.
Такій людині варто більше працювати над собою. Але все ж ми розуміємо, що внутрішній стержень є – це вже багато значить. Нерідко трапляється й таке, що людина не є дуже привабливою, але як тільки вона починає говорити, то Вам хочеться її слухати, Вам цікаво, Ви більше не звертаєте увагу на зовнішність, а якщо й звертаєте, то починаєте віднаходити позитивні риси, Ви починаєте помічати те, що раніше не помічали.
Хіба ж це не прекрасно? Ми – це наші думки, ми – це наші розмови і дії. Якими ви бажаєте бути, чарівними, могутніми чи слабкими та кволими? Краса і сила починаються з середини, тому думайте про, що говорите і говоріть те, що думаєте!
1. Відчинивши двері, вона побачила на подвір ї свою подругу. (
2. Переляканий і розтривожений, я вискакую в затоплений місяною повінню двір ( відокремлене оначення)
3. Тим часом надійшов голова, привітний червонощокий чоловік ( відокремлена прикладка)
4. Я не знаю нічого ніжнішого, окрім берези ( відокремлений додаток)
5. Тонкий лист, облітаючи з жовтих дерев, лягає на плечі ( відокремлена обставина)
6. Хліба, змиті дощем, яскраво зеленіли ( відокремлене означення)
7. На його дворі, замість похилої хатини, стояв веселий будинок ( відокремлений додаток)
8. Розлющивши очі вона побачила перед собою каламутне небо ( відокремлена обставина)
9. Світ, оповитий красою, задрімав у сні (дієприкметниковий зворот)
10. Іванко, старша сестра, авжди моя підтримка і опора ( відокремлена прикладка)
Объяснение: