А) Вступити до інституту, зайняти перше місце з олімпіади, отримати спеціальність викладача французької мови, вступити на курси з інформатики, працювати за посадою фельдшера - лаборанта,навчатися на юридичному факультеті спеціальності... , моя сім`я складається з чотирьох людей: я, мама, тато, брат; я вивчаю мову програмування. Б) У 2008 році я вступив до Національного авіаційного університету,в якому навчаюся й сьогодні. У 2009 році вступив до Київського національного університету на економічний факультет. Зараз - студент першого курсу. Протягом 2004-2009 років навчався на юридичному факультеті і університеті, який закінчив з гарними показниками.
Пригадується одне з оповідань А. П. Чехова про лікарів. Це оповідання "Випадок із практики". Дочка власниці фабрики хворіла. Викликали лікаря. Він оглянув і сказав, що все гаразд, просто треба відпочити. А поруч стояла мати. Стояла нерухомо і дивилася на лікаря заплаканими очима. Потім попросила, щоб лікар не від'їжджав, бо минулої ночі дочка налякала її своїм станом, а вона в неї одна-єдина дитина. Лікар хотів сказати, що в Москві у нього багато роботи, що вдома чекає сім'я. Але глянув на обличчя жінки — і залишився. Що примусило лікаря залишитись? Обов'язок? Ні! Милосердя, бо милосердя — це готовність допомагати іншому. У цьому випадку я бачу два аспекти милосердя: переживання, відчуття чужого болю як свого і порив до реальної до Без переживання милосердя вироджується в холодну благодійність, а без реальної до переходить у пусту сентиментальність.
Колись у нашій країні мріяли про те, що не буде майнової нерівності, всі будуть жити заможно. І тоді милосердя нікому не буде потрібне. Але це не так. Залишаться старість, самітність, хвороби, стихійні лиха. Саме вони будуть потребувати суспільного і індивідуального милосердя, тобто людинолюбства і до Де ж витоки милосердя?
Вони лежать у стародавній, родовій солідарності, що суворо зобов'язувала будь-якою ціною визволити, захистити "свого", виключаючи "чужого". Але все йде вперед, не стояло на місці і розуміння милосердя.
Семирічний хлопчина серед чужих — у притулку. Він пише листа дядькові, що сидить у тюрмі. Розповідає про батька, що помер, про матір, яка покинула його. А далі запитує, коли у дядька день народження, бо він йому хоче приготувати подарунок: "Я Вам хочу написати вірш". Пише хлопчина не рідному дядькові — чужому. Свята дитина! Що ж може бути найблагородніше за цей порив дитячого серця, дитячого милосердя.
Чи вчать милосердя?
Милосердя — любов до всього живого, до всьому живому. Природа теж жива. Будьмо милосердні до неї, до й. Свій гнів Іван Ізотович (О. Гончар "Собор") спрямував проти сина і таких, як він, губителів Дніпра, Скарбного... Це вони "пів-України пустили на дно, думали, море збудують, а збудували болото! Гнилом цвіте, на всю Україну смердить!..." Згубили. Де ж милосердя до Природи? А вона сьогодні плаче гіркими слізьми, просить до Просять до забруднені промисловими відходами ріки, озера, моря. Гине фауна і флора життєдайних океанів, забруднених розливами нафти. Вони благають державного милосердя. Екологи, "лікарі природи", мають врятувати їм життя. А ми, люди, мусимо рятувати природу і один одного своїм діяльним співчуттям у нинішні складні часи економічної, екологічної і психологічної скрути, бути сестрами милосердя.
Моя мрія — стати лікарем, допомагати "ближньому своєму". Ця мрія навіяна мені долею лікаря, педагога, гуманіста Януша Корчака, його високою акцією духовного милосердя: він не зрадив лікарського ідеалу служіння ближньому і загинув разом з дітьми з єврейського гетто в газовій камері німецького табору, хоч мав можливість залишити своїх вихованців, а самому вижити. Його жертовний подвиг вразив мене і заполонив моє серце. Дійсно, хто ж як не лікар, завжди першим прийде на до людині?
Б) У 2008 році я вступив до Національного авіаційного університету,в якому навчаюся й сьогодні. У 2009 році вступив до Київського національного університету на економічний факультет. Зараз - студент першого курсу. Протягом 2004-2009 років навчався на юридичному факультеті і університеті, який закінчив з гарними показниками.
Колись у нашій країні мріяли про те, що не буде майнової нерівності, всі будуть жити заможно. І тоді милосердя нікому не буде потрібне. Але це не так. Залишаться старість, самітність, хвороби, стихійні лиха. Саме вони будуть потребувати суспільного і індивідуального милосердя, тобто людинолюбства і до Де ж витоки милосердя?
Вони лежать у стародавній, родовій солідарності, що суворо зобов'язувала будь-якою ціною визволити, захистити "свого", виключаючи "чужого". Але все йде вперед, не стояло на місці і розуміння милосердя.
Семирічний хлопчина серед чужих — у притулку. Він пише листа дядькові, що сидить у тюрмі. Розповідає про батька, що помер, про матір, яка покинула його. А далі запитує, коли у дядька день народження, бо він йому хоче приготувати подарунок: "Я Вам хочу написати вірш". Пише хлопчина не рідному дядькові — чужому. Свята дитина! Що ж може бути найблагородніше за цей порив дитячого серця, дитячого милосердя.
Чи вчать милосердя?
Милосердя — любов до всього живого, до всьому живому. Природа теж жива. Будьмо милосердні до неї, до й. Свій гнів Іван Ізотович (О. Гончар "Собор") спрямував проти сина і таких, як він, губителів Дніпра, Скарбного... Це вони "пів-України пустили на дно, думали, море збудують, а збудували болото! Гнилом цвіте, на всю Україну смердить!..." Згубили. Де ж милосердя до Природи? А вона сьогодні плаче гіркими слізьми, просить до Просять до забруднені промисловими відходами ріки, озера, моря. Гине фауна і флора життєдайних океанів, забруднених розливами нафти. Вони благають державного милосердя. Екологи, "лікарі природи", мають врятувати їм життя. А ми, люди, мусимо рятувати природу і один одного своїм діяльним співчуттям у нинішні складні часи економічної, екологічної і психологічної скрути, бути сестрами милосердя.
Моя мрія — стати лікарем, допомагати "ближньому своєму". Ця мрія навіяна мені долею лікаря, педагога, гуманіста Януша Корчака, його високою акцією духовного милосердя: він не зрадив лікарського ідеалу служіння ближньому і загинув разом з дітьми з єврейського гетто в газовій камері німецького табору, хоч мав можливість залишити своїх вихованців, а самому вижити. Його жертовний подвиг вразив мене і заполонив моє серце. Дійсно, хто ж як не лікар, завжди першим прийде на до людині?