Стовпи, кільця і хрести навколо сонця і місяця віщують швидку зміну погоди.А як бувають ото літом круги навколо сонця, то це прикмета ясної сонячної погоди чи великої спеки.Якщо зорі малопомітні, то буде буря. Якщо ж світлі, то влітку буде тепло, а взимку мороз.Якщо після дощу над землею лежить туман, це віщує погоду. Якщо після малого дощу із землі встає пара - то ще буде дощ.В усі свербить - буде дощ.Нема уранці роси - то буде дощ.Це справді давня і точна прикмета, що перед дощем ніколи не буває роси на траві, на городині.Як літом заплачуться вікна (роса на вікнах), то це прикмета, що буде дощ.Як нема на траві чи на дереві вранці роси, - це прикмета, що через день-два буде дощ.А як є на траві роса, то дощу найближчого дня не буде.Берізка польова згортає квіточки вінчиком у парасольку - на негоду.Жаркий липень, то і грудень буде морозяний.Якщо на сосні багато шишок - добре вродить ячмінь.Якщо влітку цвіте багато дикої моркви, то наступна зима буде теплою.Якщо навіть стара кішка починає гратися - перед дощем; молодий кіт заграє з курми чи вилазить високо на дерево - також перед негодою.Дощ іде, але кури не ховаються, -сподівайся затяжних опадів, навіть на кілька діб.Гуси вилежуються і брьохаються у воді, котру їм заготували, - на дощ.Корови знехотя й ліниво піднімаються вдень, коли їх вигонять у череду, - буде спека, а коли чекають попасичів - на спад температури.Худоба збивається докупи - на негоду.Корови мало п'ють води, вдень сплять - на дощ.Якщо корови ввечері пожадливо скубуть траву - назавтра збереться на дощ.
Якось голодний Вовк побачив у лузі Коня. – Ага, здається, нарешті пощастило, – посміхаючись в сіромаха. Вдаючи доброзичливість, він наблизився до скакуна та привітався: – Доброго ранку! – Доброго ранку, Вовче. – Де це твій господар? – Гадаю, що вдома. – Чудово! Обід навіть не потрібно виборювати! – вже не приховуючи справжніх намірів, люто блиснув очима сірий. – Ох братику, який же з мене обід, тільки поглянь: навіть шкіра не зідрана. – А що ж робити? – стурбовано пробелькотів хижак. – Підійди до мене ззаду, вхопися за хвіст і потягни. Ось побачиш, шкіра вмить злізе. Сірий вирішив дотримуватися вказівок. Але щойно протягнув лапу до хвоста, як Кінь замахнувся копитом прямо у Вовка. Хижак кумедно беркицьнувся й утік. Мчить сіромаха долиною, аж дивиться – біля лісу Кізонька стоїть. – Доброго дня, подруго! – Добридень! – Я тебе зараз з’їм. – Нічого доброго з цього не вийде! – Це ще чому? – Поглянь уважніше: з такою важезною здобиччю – одна морока. – Що ж робити? – Здається, знаю. Для цього, Вовче, намагайся впевнено триматися на лапах і якнайширше роззявити пащу. Я ж розженуся з гірки і спробую заскочити тобі прямісінько у шлунок. – Як чудово придумала, – зрадів сіромаха. Кізка розігналася як слід. Коли ж наблизилася до хижака, то наставила вперед роги. Вовк тричі перекинувся, а щойно розплющив очі, промовив: – Цікаво, з’їв Козу чи ні? Та, мабуть, таки проковтнув. А інакше, чому б не міг підвестися? Ще цілу годину потягувався на землі хижак. – Щось однією козою не наївся. Необхідно знайти ще якусь здобич, – промимрив сірий, важко зводячись на тремтячі лапи. Помчав Вовк до села. Коли дивиться – назустріч йому прямує чоловік з аршином. – Здрастуй! – каже сіромаха. – Здрастуй. – Приготуйся, зараз тебе з’їм! – Добре, – відразу погодився чоловік. – Але спочатку пропоную виміряти твій живіт, аби з’ясувати, чи поміщуся в ньому. – Згода. Тільки швидше. Схопив селянин Вовка за хвіст. Замахується палицею та примовляє: – Аршин у довжину, аршин у ширину. Насилу сіромаха вирвався з міцних рук чоловіка. Відтоді хижак боїться навіть підійти до села...
– Ага, здається, нарешті пощастило, – посміхаючись в сіромаха.
Вдаючи доброзичливість, він наблизився до скакуна та привітався:
– Доброго ранку!
– Доброго ранку, Вовче.
– Де це твій господар?
– Гадаю, що вдома.
– Чудово! Обід навіть не потрібно виборювати! – вже не приховуючи справжніх намірів, люто блиснув очима сірий.
– Ох братику, який же з мене обід, тільки поглянь: навіть шкіра не зідрана.
– А що ж робити? – стурбовано пробелькотів хижак.
– Підійди до мене ззаду, вхопися за хвіст і потягни. Ось побачиш, шкіра вмить злізе.
Сірий вирішив дотримуватися вказівок. Але щойно протягнув лапу до хвоста, як Кінь замахнувся копитом прямо у Вовка. Хижак кумедно беркицьнувся й утік.
Мчить сіромаха долиною, аж дивиться – біля лісу Кізонька стоїть.
– Доброго дня, подруго!
– Добридень!
– Я тебе зараз з’їм.
– Нічого доброго з цього не вийде!
– Це ще чому?
– Поглянь уважніше: з такою важезною здобиччю – одна морока.
– Що ж робити?
– Здається, знаю. Для цього, Вовче, намагайся впевнено триматися на лапах і якнайширше роззявити пащу. Я ж розженуся з гірки і спробую заскочити тобі прямісінько у шлунок.
– Як чудово придумала, – зрадів сіромаха.
Кізка розігналася як слід. Коли ж наблизилася до хижака, то наставила вперед роги. Вовк тричі перекинувся, а щойно розплющив очі, промовив:
– Цікаво, з’їв Козу чи ні? Та, мабуть, таки проковтнув. А інакше, чому б не міг підвестися?
Ще цілу годину потягувався на землі хижак.
– Щось однією козою не наївся. Необхідно знайти ще якусь здобич, – промимрив сірий, важко зводячись на тремтячі лапи.
Помчав Вовк до села. Коли дивиться – назустріч йому прямує чоловік з аршином.
– Здрастуй! – каже сіромаха.
– Здрастуй.
– Приготуйся, зараз тебе з’їм!
– Добре, – відразу погодився чоловік. – Але спочатку пропоную виміряти твій живіт, аби з’ясувати, чи поміщуся в ньому.
– Згода. Тільки швидше.
Схопив селянин Вовка за хвіст. Замахується палицею та примовляє:
– Аршин у довжину, аршин у ширину.
Насилу сіромаха вирвався з міцних рук чоловіка. Відтоді хижак боїться навіть підійти до села...