Колись давно була в одній країні, що звалася Ліліанія, одна дивина. Там завжди панували красива Осінь, жарке Літо та чарівна Весна. Одного разу завітала в ту чудову, затішну країну холодна Зима. Вона показала жителям Ліліанії усі зимові веселощі і так ліліанцям сподобалось небачене диво, що захотіли вони, щоб Зима панувала завжди. І захопила Зима усю країну. Не залишаючи нічого на своєму шляху, зла Зима нищила все живе та прекрасне, що було в тій країні. Та жителі, хоч і пізно, та все ж схаменулись. Вони вирішили розвести велике вогнище у центрі свого рідного міста. І почав сходити лід, і почав таяти сніг. І природа оживала під теплими сонячними промінцями. Бачить Зима, що нічим їй не взяти, заплакала від злості. Із стріх Зимові сльози закапали...видно, Весна недалеко!
1, Я був дуже слабеньким учнем. Загалом через лінощі. Я не бачив для себе жодних «життєвих висот». Батьки жаліли мене. Казали, що далеко не всім потрібна вища освіта. Не всім же бути вченими чи керівниками підприємств. «Знайдеш і ти, синку, своє місце у житті», — заспокоювали мене батьки. «Місце у житті» хвилювало мене мало. Власне у мене було вже тепленьке і сите місце. Доросле життя маячіло десь далеко-далеко. Нам усім здається, що дитинство буде тривати вічно. Десь я прочитав, що на початку шляху кожній людині життя уявляється багатотомним романом, а наприкінці — коротким афоризмом. Підозрюю, що для багатьох ці афоризми звучать не так уже й оптимістично. Коли мама записала мене у спортивний клуб, я намагався опиратися. Але не дуже — і тут узяли гору мої лінощі. Спочатку мені дуже не сподобалось силкуватися. Потім якось непомітно звик. Однаково немає чим зайнятися. На підготовку домашнього завдання я багато часу не витрачав. Загалом звичка займатися спортом сформувалась у мене досить швидко. А за півроку у мене виявились неабиякі здібності у спорті. Ось де був заритий мій талант. Я вважаю, що талант є у кожної людини. Але не кожний про це здогадується. І не кожний здатний відкрити його в собі. Мені шкода таких людей.
Батьки жаліли мене. Казали, що далеко не всім потрібна вища освіта. Не всім же бути вченими чи керівниками підприємств. «Знайдеш і ти, синку, своє місце у житті», — заспокоювали мене батьки.
«Місце у житті» хвилювало мене мало. Власне у мене було вже тепленьке і сите місце. Доросле життя маячіло десь далеко-далеко. Нам усім здається, що дитинство буде тривати вічно. Десь я прочитав, що на початку шляху кожній людині життя уявляється багатотомним романом, а наприкінці — коротким афоризмом. Підозрюю, що для багатьох ці афоризми звучать не так уже й оптимістично.
Коли мама записала мене у спортивний клуб, я намагався опиратися. Але не дуже — і тут узяли гору мої лінощі.
Спочатку мені дуже не сподобалось силкуватися. Потім якось непомітно звик. Однаково немає чим зайнятися. На підготовку домашнього завдання я багато часу не витрачав. Загалом звичка займатися спортом сформувалась у мене досить швидко.
А за півроку у мене виявились неабиякі здібності у спорті. Ось де був заритий мій талант.
Я вважаю, що талант є у кожної людини. Але не кожний про це здогадується. І не кожний здатний відкрити його в собі. Мені шкода таких людей.