2) Образ козацького війська (представники різних народів).
3) Яскравий барвистий одяг.
4) Козацька зброя.
5) Різні пози й характери козаків.
6) Вираз очей.
7) Жести козаків.
8) Писар ловить кожне слово.
9) Загальний настрій картини-козацька звитяга і життєлюбство.
Відомий російський живописець І. Ю. Рєпін писав одну із своїх найвідоміших картин «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» дуже довго. Вважається, що цим полотном він виразив прагнення свого народу до свободи та волі. На мій погляд, талановитий художник не лише оспівував у своїй роботі прагнення до волі, а й уславлені традиції козацтва та незламний народний дух.
До Запорізької Січі надійшов лист, у якому турецький султан звернувся до запорожців з пропозицією йти до нього на службу. Цей лист дуже обурив вільних козаків і вони вирішили відправити до Туреччини гнівну відповідь, у якій не поскупилися на міцні слова.
У центральній частині полотна І. Ю. Рєпін зобразив писаря, який сидить за міцним великим столом. Скоріш усього, писар дуже задоволений покладеною на нього справою. Він уважно прислуховується до того, що кажуть йому друзі і ледве встигає усе записувати. Довкола писаря тісним кільцем зімкнулися козаки і навперебій радять писарю своє. Хтось пропонує назвати султана «старшим підсвинком його свині», хтось називає його «кривим братом рогатого чорта». Один козак, якого розсмішили такі звернення, навіть похилився на бочку, що стоїть поряд із столом і на якій від сидить.
Центральним персонажем картини І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» є отаман Сірко. Цікавий той факт, що цей отаман є земляком живописця і народився, як і художник, у Харківській губернії у селі Мерефа. У правому кутку полотна видніється старий, вже висохлий від своїх років, одягнений у червоний одяг, з білою шапкою на голові і з мечем на поясі. Старий від душі регоче. Від сміху він ледве утримується на ногах і, мабуть, тому поклав руку на плече козака, який сидить за столом перед ним. Обличчя цього запоріжця не видно, але з впевненістю можна сказати, що йому теж дуже подобається усе те, що відбувається навколо. Сміються і інші козаки. Виділяється на картині голий до пояса козак. Це, скоріш усього, великий любитель гри у карти, які у часи Запорозької Січі дуже часто використовувалися у якості головної розваги в рідкісні часи відпочинку. За козацькою традицією козаки, перш, ніж грати в карти, повинні були роздягатися до пояса. Це робилося для того, щоб нікуди було сховати карти. Скоріш усього, напівголого козака написання листа так зацікавило, що він залишив гру у карти та навіть забув одягнутися.
До великого столу, за яким козаки пишуть листа, хтось притулив домру, традиційний музичний інструмент запорізьких козаків. На ній, напевне, хтось із воїнів у свій вільний час награвав мелодії та співав пісні про рідну Україну, про хоробрість та волелюбність її народу, про прагнення до свободи його кращих представників – запорізьких козаків.
Картина І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» притягує увагу своєю барвистістю, вона так іскриться позитивною енергією, що іноді здається, що на знаменитому полотні головним незримим персонажем є саме сміх, хоча картина і присвячена реальній історичній події. Усі персонажі твору відомого живописця створюють враження не тільки молодецтва, хвацькості і веселої безшабашності, але і якоїсь незвичайної внутрішньої сили, яка була властива лише кращим синам українського народу – представникам Запорозькій вольниці.
Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.
План:
1) Картина про історію українського козацтва.
2) Образ козацького війська (представники різних народів).
3) Яскравий барвистий одяг.
4) Козацька зброя.
5) Різні пози й характери козаків.
6) Вираз очей.
7) Жести козаків.
8) Писар ловить кожне слово.
9) Загальний настрій картини-козацька звитяга і життєлюбство.
Відомий російський живописець І. Ю. Рєпін писав одну із своїх найвідоміших картин «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» дуже довго. Вважається, що цим полотном він виразив прагнення свого народу до свободи та волі. На мій погляд, талановитий художник не лише оспівував у своїй роботі прагнення до волі, а й уславлені традиції козацтва та незламний народний дух.
До Запорізької Січі надійшов лист, у якому турецький султан звернувся до запорожців з пропозицією йти до нього на службу. Цей лист дуже обурив вільних козаків і вони вирішили відправити до Туреччини гнівну відповідь, у якій не поскупилися на міцні слова.
У центральній частині полотна І. Ю. Рєпін зобразив писаря, який сидить за міцним великим столом. Скоріш усього, писар дуже задоволений покладеною на нього справою. Він уважно прислуховується до того, що кажуть йому друзі і ледве встигає усе записувати. Довкола писаря тісним кільцем зімкнулися козаки і навперебій радять писарю своє. Хтось пропонує назвати султана «старшим підсвинком його свині», хтось називає його «кривим братом рогатого чорта». Один козак, якого розсмішили такі звернення, навіть похилився на бочку, що стоїть поряд із столом і на якій від сидить.
Центральним персонажем картини І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» є отаман Сірко. Цікавий той факт, що цей отаман є земляком живописця і народився, як і художник, у Харківській губернії у селі Мерефа. У правому кутку полотна видніється старий, вже висохлий від своїх років, одягнений у червоний одяг, з білою шапкою на голові і з мечем на поясі. Старий від душі регоче. Від сміху він ледве утримується на ногах і, мабуть, тому поклав руку на плече козака, який сидить за столом перед ним. Обличчя цього запоріжця не видно, але з впевненістю можна сказати, що йому теж дуже подобається усе те, що відбувається навколо. Сміються і інші козаки. Виділяється на картині голий до пояса козак. Це, скоріш усього, великий любитель гри у карти, які у часи Запорозької Січі дуже часто використовувалися у якості головної розваги в рідкісні часи відпочинку. За козацькою традицією козаки, перш, ніж грати в карти, повинні були роздягатися до пояса. Це робилося для того, щоб нікуди було сховати карти. Скоріш усього, напівголого козака написання листа так зацікавило, що він залишив гру у карти та навіть забув одягнутися.
До великого столу, за яким козаки пишуть листа, хтось притулив домру, традиційний музичний інструмент запорізьких козаків. На ній, напевне, хтось із воїнів у свій вільний час награвав мелодії та співав пісні про рідну Україну, про хоробрість та волелюбність її народу, про прагнення до свободи його кращих представників – запорізьких козаків.
Картина І. Ю. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» притягує увагу своєю барвистістю, вона так іскриться позитивною енергією, що іноді здається, що на знаменитому полотні головним незримим персонажем є саме сміх, хоча картина і присвячена реальній історичній події. Усі персонажі твору відомого живописця створюють враження не тільки молодецтва, хвацькості і веселої безшабашності, але і якоїсь незвичайної внутрішньої сили, яка була властива лише кращим синам українського народу – представникам Запорозькій вольниці.