Перед мною картина монастирського "запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань. сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас. картина а. монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас сво\ життя, щоб ми жили вільно.
Чарівна ніч перед різдвом в однойменній повісті м. гоголя починається з фантастичної події. із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. незабаром відьма набрала їх повний рукав. чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. і тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. навіть дорогу до шинку важко було знайти. досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я солоха. вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. чорт слідом за солохою через пічну трубу проникнув до хати. чого тільки не буває у святкову ніч! то ж і коваль вакула мандрує з диканьки до петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої оксани черевички самої цариці. зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики. а яке ж свято обходиться без жартів і сміху! сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до солохи на вогник. ніхто з солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані чуб - не хотіли, щоб їх там хтось бачив. то ж солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. і такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси! сміється читач і над пузатим пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний спосіб. він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. а вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу. у ніч перед різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. замість того, щоб дошкулити вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині. повість м. гоголя "ніч перед різдвом" входить до першої збірки письменника "вечори на хуторі біля диканьки". в цих повістях автор змалював милу його серцю україну, де він народився та виріс. у них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.
