На моє глибоке переконання, сучасне суспільство не дотримується норм етикету, після розпаду СРСР були зруйновані чіткі моральні принципи людяності, до ближньому, покоління яке виросло у ті часи не звертало увагу на поради старших, не боялось що на недільних парсборах їх буде осоромлено, або навіть виключено з партії. Отже, нашому суспільству потрібний час щоб знову повернутися до праввильних і чітких моральних принципів. Я дуже часто помічаю, що коли у приміщення заходить жінка - чоловіки не встають, в метро часто бачу коли старша людина не має де сісти тому, що всі місця заняті і всі роблять вигляд, що не помічають її, молоді хлопці не знімають головний убір коли заходять у приміщення, на кожному кроці можна почути нецензурну лексику - це все дуже засмучує і змушує задуматись про майбутнє нацції!
Любов часто засліплює людину , але проходить час і полуда спадає з очей.. Наврядчи фанатичну і безтямну любов можна вважати довговічною, та при це все ми всетаки піддаємось її солодкому полону. Чи правильно це? До нестями неможливо любити когось або щось постійно. Розум завжди головніший, навіть над самими чистими і щирими почуттями.
Усім добре відома повість Миколи Гоголя "Тарас Бульба". Автор вдало висвітлює проблему згубності фанатичного кохання на прикладі молодшого сина Тараса Бульби - Андрія. Він закохується у польку і втрачає адекватне мислення. Любов перетворює Андрія на зрадника Батьківщини. І врешті-решт ця любов приводить до трагічного фіналу - батько вбиває власного сина.
Ще один приклад ми можемо знайти у творі Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків". Здавалось, це безтурботне кохання, що пов"язало з самого малечку дітей двох ворогуючих родів Марійки Гутенюк і Івана Палійчука, не предвіщає біди. Але смерть Марійки загублює душу Івана. Він відвертаєтьс від суспільства і подається у відлюднення на шість років, а коли навіть повертається знаходить єдину відраду у філістерських радощах. І не правда, що Івана зжив з світу Юра-мольфар через кохання до Палагни. Герой прагнув до своєї любки Марічки, і врешті прямуючи за її голосом падає в урвище. Через декілька днів пастухи знаходять його напівмертвого, але він всеодно помирає.
Отже, кохання - це прекрасне почуття, що дарує радість і щастя людям, але фанатичність обертає його в страшну зброю.
На моє глибоке переконання, сучасне суспільство не дотримується норм етикету, після розпаду СРСР були зруйновані чіткі моральні принципи людяності, до ближньому, покоління яке виросло у ті часи не звертало увагу на поради старших, не боялось що на недільних парсборах їх буде осоромлено, або навіть виключено з партії. Отже, нашому суспільству потрібний час щоб знову повернутися до праввильних і чітких моральних принципів. Я дуже часто помічаю, що коли у приміщення заходить жінка - чоловіки не встають, в метро часто бачу коли старша людина не має де сісти тому, що всі місця заняті і всі роблять вигляд, що не помічають її, молоді хлопці не знімають головний убір коли заходять у приміщення, на кожному кроці можна почути нецензурну лексику - це все дуже засмучує і змушує задуматись про майбутнє нацції!
Любов часто засліплює людину , але проходить час і полуда спадає з очей.. Наврядчи фанатичну і безтямну любов можна вважати довговічною, та при це все ми всетаки піддаємось її солодкому полону. Чи правильно це? До нестями неможливо любити когось або щось постійно. Розум завжди головніший, навіть над самими чистими і щирими почуттями.
Усім добре відома повість Миколи Гоголя "Тарас Бульба". Автор вдало висвітлює проблему згубності фанатичного кохання на прикладі молодшого сина Тараса Бульби - Андрія. Він закохується у польку і втрачає адекватне мислення. Любов перетворює Андрія на зрадника Батьківщини. І врешті-решт ця любов приводить до трагічного фіналу - батько вбиває власного сина.
Ще один приклад ми можемо знайти у творі Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків". Здавалось, це безтурботне кохання, що пов"язало з самого малечку дітей двох ворогуючих родів Марійки Гутенюк і Івана Палійчука, не предвіщає біди. Але смерть Марійки загублює душу Івана. Він відвертаєтьс від суспільства і подається у відлюднення на шість років, а коли навіть повертається знаходить єдину відраду у філістерських радощах. І не правда, що Івана зжив з світу Юра-мольфар через кохання до Палагни. Герой прагнув до своєї любки Марічки, і врешті прямуючи за її голосом падає в урвище. Через декілька днів пастухи знаходять його напівмертвого, але він всеодно помирає.
Отже, кохання - це прекрасне почуття, що дарує радість і щастя людям, але фанатичність обертає його в страшну зброю.