Составить начало те під час війни. до міста підходили вороги. місто запекло боронилося, але втриматися не було надії. з порту, аби не потрапити до ворожих рук, виходили в море останні кораблі. хоч і в морі, звісно, чатували вийшов у море великий пасажирський на борту, либонь, з тисяча малечі - школярів, ще менших і зовсім малих. спочатку було ніби все добре. поруч із стерновим стояв на містку капітан, оглядав у бінокль і море, і небо. море тихе й неподалік рівно погуркував меткий сторожовий катер, що пасажирське судно. на катері - четверо чи п’ятеро моряків. ото і весь екіпаж. проти велетня-«пасажира» сторожове суденце здавалося маленьким, ніби іграшковим. але воно готове було захистити дітей від небезпеки і з моря, і з неба. раптом, вкипівши очима в бінокль, сполотнів капітан. побачив: тиха смарагдова гладь здибилася невисоким бурунцем. його створює, стрімко плинучи попід водою, фашистська торпеда. то жахлива штука! ударить в борт - і піде красень-корабель на - ліворуч руля! - схвильовано й квапливо наказав капітан стерновому. той уже й сам побачив небезпеку і різко рвонув судно ліворуч. ря-тунок тільки в тому, щоб якнайскоріше стати проти торпеди носом. тоді черкнеться вона боком, відрикошетить геть і не зашкодить але ж здоровецький корабель, неповороткий. стерновий ціпить зуби, налягаючи на стерно, але судно повертається ліворуч поволі-поволі ні, не встигне підставити торпеді ніс! . кінець! і враз струшує повітря й котиться понад морем луною страшенний вибух. здригнувся всім металевим тілом, став дибки на вибуховій хвилі красень-корабель. та скоро уляглася хвиля, розвіявся дим. знову, як і раніше, тихе й ласкаве але обіч корабля вже не погуркує сторожове суденце. в останню мить, перед самим кораблем, підставило воно торпеді свій борт, рвонувшись їй навперейми. життя своє підставили матроси (за о. пархоменком).
У приморському містечку панувало почуття хаосу і неспокою. Море останнім часом все з більшою люттю викидала свої височенні гребні хвиль на піщаний берег, ніби хотіло прикласти всі свої зусилля до затягнутої боротьби. З кожним днем надії на перемогу перетворювалися у прозорий туман, що лягав на тужливі серця знедолених. У передчутті скорого нападу багато людей вже покинули місто у пошуках прихистку, але любов до домівки, залишала найвідважніших у місті. Та незважаючи на палкі зусилля людей хоч якось покращити життя, з кожним днем ставало дедалі нестерпним саме перебування в суцільній руїні, було мало провізії і багато зруйнованих шкіл і жилих будівель. Шляхи до міста окуповані і єдиний вихід забезпечував морський простір. На вулицях часто можна було зустріти заплаканих дітей, хворих чоловіків і знесилених жінок. Маяк біля порту працював у ритм усіх сердець міста, що швидкими поштовхами відстукувало останні хвилини.