Спілкування — важлива духовна потреба людини як суспільної іс-
тоти. Потреба людини в спілкуванні зумовлена суспільним буття та необхідністю взаємодії в процесі діяльності. Будь-яка спільна
діяльність не може здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її ви-
конує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.
За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття: воно
має місце при передаванні знань, досвіду, коли формуються різноманітні
вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії тощо.
Змістом спілкування завжди є інформація, зумовлена потребами вза-
ємодії людей. Вона може стосуватися повідомлення нових знань, напри-
клад, роз’яснення вчителем понять, пояснення сутності певних явищ,
процесів, інформування про події, що відбуваються, обґрунтування пев-
них положень, побудови гіпотез тощо.
Спілкування може бути засобом передавання умінь і навичок. За допо-
могою словесного опису та пояснення дії, її демонстрування та виконання
вправ можна навчити людину виконувати певну роботу. Саме так опано-
вують професійні навички.
Передавання інформації під час спілкування забезпечується за допо-
могою мови — головного, специфічно людського знаряддя спілкування.
Спілкування засобами мови називають вербальним. Мова виникла і сфор-
мувалася в ході розвитку людського суспільства, з його потреб.
Мова є засобом нагромадження та передавання суспільного досвіду.
Завдяки спілкуванню за до мови відображення дійсності у свідо-
мості однієї людини доповнюється тим, що було у свідомості інших лю-
дей, внаслідок чого зростають можливості для обміну інформацією.
Вербальна комунікація — головна і найбільш досконала форма люд-
ського спілкування.
Паралельно з мовою широко використовуються немовні засоби: жес-
ти, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність. Спілкування як жива
безпосередня комунікація суб’єктів закономірно виявляє емоції тих, хто
спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією.
Невербальна комунікація — «мова почуттів». Вона значно посилює
змістовий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин може її за-
мінювати. Так, мовчання іноді буває красномовнішим, ніж слова, а об-
мінюючись поглядами, люди можуть збагнути зміст інформації, який не
вкладається в адекватні категорії вербального висловлення.
Велике значення для встановлення змістовних та емоційних контактів
у спілкуванні має зовнішній вигляд людини. На його підставі складаєть-
ся перше враження, яке нерідко визначає розвиток подальших стосунків.
Зовнішній вигляд — невичерпне джерело й засіб комунікації. Значну
інформацію передає вираз обличчя, що змінюється під впливом думок,
почуттів, стосунків, які в певних ситуаціях чи життєвих інтервалах є до-
мінуючими. Істотні деталі зовнішності — зачіска, одяг, аксесуари — це
елементи оцінних суджень про людину. На їх підставі виникають оцінні
судження про людину, її приналежність до певної групи, професії тощо.
За манерами людини можна судити про її вихованість, самооцінку,
ставлення до інших. Найбільш динамічно зовнішній бік невербального
спілкування виявляється в жестах, міміці.
Жест — це соціально сформований та усталений рух, що передає пси-
хічний стан людини. Міміка та жести мають біологічну природу, містять
елементи природженого характеру і в той же час соціальні за походженням.
Наприклад, міміка страху, жести погроз походять від біологічно до-
цільних захисних рухів, що мають місце в поведінці тварини. Міміка та
жести протягом вербального спілкування дають можливість посилювати
смислові наголоси на елементах інформації, що передається, і створювати
таким чином більший емоційний ефект від усвідомлення її значущості.
Проте слід мати на увазі: гіпертрофована міміка та жестикуляція, по-
збавлені змістового підґрунтя, можуть ускладнити сприймання інформа-
ції, а то й дезорієнтувати співрозмовника.
У спілкуванні слід виділити три сторони.
1. Сприйняття, оцінка, пізнання та розуміння одне одного. Це перцептив-
на сторона спілкування — від слова «перцепція», тобто сприйняття.
Перцептивна сторона спілкування включає в себе процес формування
образу іншої людини на основі сприйняття її зовнішнього вигляду та
розуміння її особистісних характеристик, зокрема за поведінкою.
2. Обмін інформацією, або комунікативна сторона спілкування. Вона
пов’язана з виявленням специфіки інформаційного обміну між людь-
ми з урахуванням відносин між ними, їхніх цілей, намірів. Це призво-
дить не лише до передавання інформації, а й до уточнення тих знань,
думок, фактів, якими обмінюються люди.
3. Взаємодія. Ця сторона називається інтерактивною, виявляється
у формі організації спільної діяльності і являє собою обмін думками,
почуттями, діями людей.
(З підручника «Психологія спілкування»)
Потрібно скласти тези,до ть
Моя улюблена телепередача «Поки усі вдома». Моїм батькам і братові вона теж подобається, так що ми дивимося її всі разом. У цій програмі ми зустрічаємося з цікавими людьми.
Вони розповідають нам про себе і свою роботу, знайомлять із членами своїх родин. Атмосфера на цій передачі дружня і неофіційна. Учасники часто розповідають забавні історії і жартують. Іноді мені здається, що вони в нас у гостях, вони — наші близькі друзі і сидять з нами в нашій вітальні. Ще одна відмітна риса цієї передачі — це та частина, де розповідають, як зробити самому різні речі. Особливо цим цікавиться мій брат. Він часто пробує зробити те, що вони описують. Крім всього іншого, я люблю цю передачу за те, що вона робить нашу родину ще дружнішою.
У кожного народу є свої традиції. Їхня історія досягає в глибину століть, сполучає в собі подання про світ, відношення до релігії, ознаки побуту
В останні роки ми часто звертаємося до традицій, тому що усвідомлюємо себе частиною великого народу з найбагатшими досягненнями культури. Той, хто не знає свою культуру й чурается свого язика, не може з повагою ставитися й до культури інших народів
Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості вмире.
Моє перше знайомство з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже маленьким
Було мені років 5 — 6, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Святвечір перед Різдвом. На вулиці вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув колядки. Придя додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабаба розтлумачила мені й значення слів з почутої колядки, і самого обряду
Але самі повні враження про народні обряди я привіз із Львова. Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому назад я побував на екскурсії в цьому стародавнім місті. Наша подорож була не тільки цікавим, але й пізнавальним, тому що ми не просто гали народні різдвяні обряди, але й приймали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а в наступному році ми й самі ходили колядувати. Так що всі Святки пройшли незабутні. З тих пор я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію й культуру того або іншого народу, я порівнюю наші звичаї із традиціями інших регіонів України й інших слов’янських народів
Скільки обрядів довелося мені побачити. А скільки ще прийде побачити! Адже мир такий великий, життя так дивне, а традиції допомагають збагатити її.