Спілкування — важлива духовна потреба людини як суспільної істоти. Потреба людини в спілкуванні зумовлена суспільним її буття та необхідністю взаємодії в процесі діяльності. Будь-яка спільна
діяльність не може здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.
За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття: воно
має місце при передаванні знань, досвіду, коли формуються різноманітні
вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії тощо.
Змістом спілкування завжди є інформація, зумовлена потребами взаємодії людей. Вона може стосуватися повідомлення нових знань, наприклад, роз’яснення вчителем понять, пояснення сутності певних явищ,
процесів, інформування про події, що відбуваються, обґрунтування певних положень, побудови гіпотез тощо.
Спілкування може бути засобом передавання умінь і навичок. За до словесного опису та пояснення дії, її демонстрування та виконання
вправ можна навчити людину виконувати певну роботу. Саме так опановують професійні навички.
Передавання інформації під час спілкування забезпечується за до мови — головного, специфічно людського знаряддя спілкування.
Спілкування засобами мови називають вербальним. Мова виникла і сформувалася в ході розвитку людського суспільства, з його потреб.
Мова є засобом нагромадження та передавання суспільного досвіду.
Завдяки спілкуванню за до мови відображення дійсності у свідомості однієї людини доповнюється тим, що було у свідомості інших людей, внаслідок чого зростають можливості для обміну інформацією.
Вербальна комунікація — головна і найбільш досконала форма людського спілкування.
Паралельно з мовою широко використовуються немовні засоби: жести, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність. Спілкування як жива
безпосередня комунікація суб’єктів закономірно виявляє емоції тих, хто
спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією.
Невербальна комунікація — «мова почуттів». Вона значно посилює
змістовий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин може її замінювати. Так, мовчання іноді буває красномовнішим, ніж слова, а обмінюючись поглядами, люди можуть збагнути зміст інформації, який не
вкладається в адекватні категорії вербального висловлення.
Велике значення для встановлення змістовних та емоційних контактів
у спілкуванні має зовнішній вигляд людини. На його підставі складається перше враження, яке нерідко визначає розвиток подальших стосунків.
Зовнішній вигляд — невичерпне джерело й засіб комунікації. Значну
інформацію передає вираз обличчя, що змінюється під впливом думок,
почуттів, стосунків, які в певних ситуаціях чи життєвих інтервалах є домінуючими. Істотні деталі зовнішності — зачіска, одяг, аксесуари — це
елементи оцінних суджень про людину. На їх підставі виникають оцінні
судження про людину, її приналежність до певної групи, професії тощо.
За манерами людини можна судити про її вихованість, самооцінку,
ставлення до інших. Найбільш динамічно зовнішній бік невербального
спілкування виявляється в жестах, міміці.
Жест — це соціально сформований та усталений рух, що передає психічний стан людини. Міміка та жести мають біологічну природу, містять
елементи природженого характеру і в той же час соціальні за походженням.
Наприклад, міміка страху, жести погроз походять від біологічно доцільних захисних рухів, що мають місце в поведінці тварини. Міміка та
жести протягом вербального спілкування дають можливість посилювати
смислові наголоси на елементах інформації, що передається, і створювати
таким чином більший емоційний ефект від усвідомлення її значущості.
Проте слід мати на увазі: гіпертрофована міміка та жестикуляція, позбавлені змістового підґрунтя, можуть ускладнити сприймання інформації, а то й просто дезорієнтувати співрозмовника.
