Літо - моя улюблена пора року. Нарешті закінчуються холоди та починаються канікули. Влітку можна радуватися теплим денькам та відправлятися в далекі подорожі та походи. Можна нескінченно гуляти по квітучих лугах. Якщо придивитися уважно, те нагородою за лісову прогулянку будуть коричневі міцні боровики й горді красного ловці.
І тільки влітку оживають ріки й озера. Вода стає теплою, і якщо тихо сидіти на березі, можна ігати, як над самою головою літають безстрашні метелики, а у воді снують в'юнкі мальки.
Літо - найкращий час для подорожей. У нашій країні дуже багато гарних місць, які дуже хочеться побачити. Водоспади, високі гори й перевали
Поняття "інтелігенція", "інтелігентність", на відміну від так званих "вічних" понять, з'явилися в нашій мові порівняно недавно, в 60-х роках XIX століття. Інтелігентами називали людей, що були зайняті розумовою працею, на відміну від тих, хто був зайнятий працею фізичною. Спершу вважали: інтелігентна людина — це та, яка здобула гарну освіту, багато читає, знає іноземні мови. Але можна все це мати і бути неінтелігентним, а можна мати те, що називається природженою, внутрішньою інтелігентністю. І не основне при цьому — диплом про вищу освіту. Ця якість — інтелігентність — наявністю диплома не визначається.
Першим твором в українській літературі, головними персонажами якого стали українські інтелігенти, був роман І. С. Нечуя-Левицького "Хмари". Він став несподіванкою для багатьох, бо панувала думка, що українська література є виключно селянською і в українського народу нікого, крім селян, немає. І. С. Нечуй-Левйцький змалював два покоління інтелігенції. Старше, яке представляє Дашкович, спершу студент, а потім професор Київського університету. Він палко бажає служити народові України — занедбаному, пригніченому, "безщасному". У зрілому віці Дашкович стає пасивним, не принісши користі своєму народові. Його талант марно загинув, "згинув надаремно для України і народу". Хмари над рідною землею хоче розвіяти представник другого покоління української інтелігенції — Павло Радюк. Вік діяльніший за Дашковича — поширює твори Тараса Шевченка, пропагує історію України. І. С. Нечуй-Левицький підводив читачів до висновку: кожне нове, наступне покоління інтелігентів повинно дбати про добробут народу, підносити ідею національної гідності, відстоювати незалежність Вітчизни.
Справжня інтелігентність була властива кращим українським письменникам, яких називали "совістю і сумлінням нації". Серед них — О. П. Довженко. У повісті "Зачарована Десна" він писав про свого батька, неграмотного, забитого вічними нестатками селянина, з глибокою шанобою схиляючись перед його внутрішньою інтелігентністю.
То ж будемо пам'ятати, що справжня інтелігентність — це, насамперед, внутрішня культура, доброта, чуйність, здатність до співпереживання
Літо - моя улюблена пора року. Нарешті закінчуються холоди та починаються канікули. Влітку можна радуватися теплим денькам та відправлятися в далекі подорожі та походи. Можна нескінченно гуляти по квітучих лугах. Якщо придивитися уважно, те нагородою за лісову прогулянку будуть коричневі міцні боровики й горді красного ловці.
І тільки влітку оживають ріки й озера. Вода стає теплою, і якщо тихо сидіти на березі, можна ігати, як над самою головою літають безстрашні метелики, а у воді снують в'юнкі мальки.
Літо - найкращий час для подорожей. У нашій країні дуже багато гарних місць, які дуже хочеться побачити. Водоспади, високі гори й перевали
Відповідь:
Поняття "інтелігенція", "інтелігентність", на відміну від так званих "вічних" понять, з'явилися в нашій мові порівняно недавно, в 60-х роках XIX століття. Інтелігентами називали людей, що були зайняті розумовою працею, на відміну від тих, хто був зайнятий працею фізичною. Спершу вважали: інтелігентна людина — це та, яка здобула гарну освіту, багато читає, знає іноземні мови. Але можна все це мати і бути неінтелігентним, а можна мати те, що називається природженою, внутрішньою інтелігентністю. І не основне при цьому — диплом про вищу освіту. Ця якість — інтелігентність — наявністю диплома не визначається.
Першим твором в українській літературі, головними персонажами якого стали українські інтелігенти, був роман І. С. Нечуя-Левицького "Хмари". Він став несподіванкою для багатьох, бо панувала думка, що українська література є виключно селянською і в українського народу нікого, крім селян, немає. І. С. Нечуй-Левйцький змалював два покоління інтелігенції. Старше, яке представляє Дашкович, спершу студент, а потім професор Київського університету. Він палко бажає служити народові України — занедбаному, пригніченому, "безщасному". У зрілому віці Дашкович стає пасивним, не принісши користі своєму народові. Його талант марно загинув, "згинув надаремно для України і народу". Хмари над рідною землею хоче розвіяти представник другого покоління української інтелігенції — Павло Радюк. Вік діяльніший за Дашковича — поширює твори Тараса Шевченка, пропагує історію України. І. С. Нечуй-Левицький підводив читачів до висновку: кожне нове, наступне покоління інтелігентів повинно дбати про добробут народу, підносити ідею національної гідності, відстоювати незалежність Вітчизни.
Справжня інтелігентність була властива кращим українським письменникам, яких називали "совістю і сумлінням нації". Серед них — О. П. Довженко. У повісті "Зачарована Десна" він писав про свого батька, неграмотного, забитого вічними нестатками селянина, з глибокою шанобою схиляючись перед його внутрішньою інтелігентністю.
То ж будемо пам'ятати, що справжня інтелігентність — це, насамперед, внутрішня культура, доброта, чуйність, здатність до співпереживання
Пояснення: