Списати, підкреслити головні члени речення, розчленувати речення (якщо складне), написати вид речення (просте, складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове). 1. Сонце дівчинка малює, мир і тишу всім віщує.
2. Не минає мене листопад, нагортає на серце зажуру.
3. Клин на південь летить, ще до вирію вистачить сили.
4. Дрімає сад і гостро пахне м’ята.
5. Хмара небо криє, сонечко не блисне, вітер вовком виє, дощ потоком висне.
6. Збережімо бджолу на осонні, аби прокинулась знову жива.
7. То заблищить самотньо зірка, то сріблястим сяйвом вкриються контури сизуватої хмари.
8. Сонце світить так ласкаво, що аж каміння сміється.
9. Прощаються з лісом ліси, верхів’ям гудуть і гудуть.
10. Враз поплавець затанцював зненацька і вся душа напружилась рибацька.
теплий, духмяний з хрумкою скоринкою… заплющуєш очі – й апетитні картинки плинуть в уяві. одразу хочеться скуштувати цей дар - свіжий хліб. є щось просте, але в той час дивовижне в ньому. ми навіть не замислюємося над тим, що більшість людей життя свого не уявляють без хліба.
з давніх давен у нашій слов’янській культурі ми можемо спостерігати культ хлібу. це загалом пов’язано з тим, що слов’яни завжди були хліборобами. праця на землі, багаті природні ресурси робили хліб не просто одним з основних продуктів споживання, а й символом самої суті слов’янських племен. мабуть тому, генетично ми сприймаємо хліб з повагою та захопленням.
вирощувати хліб - це складна та поважна робота. починаючи з вирощування пшениці на полях, її обробки, вироблення борошна – і до безпосередньо випікання хлібу, докладається дуже багато зусиль, щоб врешті решт ми зранку кожного дня мали змогу купити ароматний хліб собі до сніданку.
сьогодні набирає обертів тенденція, коли люди відмовляються від вживання хлібу, мотивуючи це тим, що насправді він не є таким корисним, як вважають вчені. надмірні калорії, погана засвоюваність організмом - це далеко не увесь список «претензій» до хлібу. з цього приводу можна багато сперечатися. авжеж, кожен робить свій вибір, що саме вважати корисним, або шкідливим.
та на мою думку, усі сумніви та новомодні заяви «спеціалістів» моментально тануть та розчиняються в ароматі свіжого, щойно спеченого хліба. перед очима одразу постають широкі та безкраї лані з пшеницею. ти не просто їси хліб,ти ніби згадуєш усі свої попередні покоління, що жили та працювали на цій землі. і хліб – то є не просто продукт щоденного вживання, а символ національної пам’яті, та часточка нашої історичної культури.
Глави перша — друга
З раннього дитинства Робінзон Крузо більш за все любив море. Але батькам це не подобалось. Вони хотіли, щоб син займався судомою справою. І тоді він вирішив утекти з дому. Він з товаришем сів на корабель, що вирушав до Лондону.
У цій подорожі йому довелося побачити на власні очі, що таке справжній шторм на морі. Робінзон навіть сам допомагав матросам.
Товариш сказав, що йому краще повернутися додому. Але Робінзон не послухався цієї поради.
Глави третя — четверта
Одному шановному капітану дуже сподобався хлопець, і він узяв юнака на свій корабель. Він розмовляв з хлопцем та навчав його наукам. Однак незабаром капітан помер, і Робінзон уперше вийшов у море сам. На жаль, ця подорож виявилась невдалою і Робінзон потрапив у полон до піратів, де пробув більше двох років.
Разом із маленьким хлопчиком Ксурі він вирушив на рибну ловлю, але не повернувся. Втікачі висадилися на берег. Деякий час перебували вони у диких місцях, харчувалися тим, що могли дістати, поки їх не підібрав корабель, що прямував до Бразилії.
Глави п'ята — шоста
У Бразилії Робінзон прожив чотири роки і став успішним плантатором. Та одного разу вирішив здійснити подорож до Гвінеї по золотий пісок та слонячу кістку. Ця подорож закінчилася аварією біля невідомого острова.
Врятувався лише Робінзон Крузо. Зрозумівши це, він дістав з корабля найнеобхідніші речі і побудував собі житло: печеру, обнесену стінами.
На острові не було людей та відомих тварин. Птахів було багато, але вони теж були невідомі Робінзону.