Списати речення, розтавити, де потрібно, розділові знаки, у
реченнях 3, 6, 9, 10 підкреслити всі їх члени.
1.Я жив як молодий дубок у звичному гурті своїх породичів старих і
літніх крислачів.
2.Тайновидець він одразу ж розгадує наші думки.
3. Іван прив’язав коней до сухого стовбура вкопаного при березі, а сам
пішов до скирти.
4. Запряжена в борону вона [ корова] йшла поруч з ним на налигачі і
не хотіла рости, і ріжки в неї були віночком.
5. Окручений трудами старий піднімав останній камінь.
6. Перед очима був аркуш списаний яблуневим насінням і у вухах
гримів недобрий телефон.
7. Про хист Довженка як письменника заговорили на повен голос
тільки в роки Другої світової війни.
8. Заслужений митець він з радістю передає багатий досвід молоді.
9. Цілком спокійно почуває себе взимку кажан тобто летюча миша.
10. Портрет Мони Лізи пов’язаний із чудовою порою в історії
людства епохою Відродження.
11. Прибув мій канівський земляк Середа на ім’я Петро.

-  Термін "кітч"  виник у другій половині ХІХ ст.. У Німеччині це були бульварні пустопорожні книжки для масового читача, потім - сурогат справжнього мистецтва, а нині кітч - це фільми й телешоу, бульварні газети, бездарні книжки, несмак у побуті.
- класичний зразок кітчу на телеекрані це "мильні опери"
-Для кітчу характерні дві особливості: зовнішня красивість та внутрішня спрощеність.
-споживачів "телемила" умовно можна поділити на 2 категорії :
І - усвідомлена втеча від щоденних проблем та клопотів у світ снів і фантазій та ІІ -прагнення полоскотати власні почуття, це викликає на їхніх очах сльози замилування власною співчутливістю, власною добротою, власною витонченістю.
-  справжнє мистецтво - це ніби заселений живими людьми будинок, а кітч — декорація, з вікон якої визирають манекени.
 

Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці, із-цілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спе-котливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам. Здавна в народі кажуть: яка криниця - такий і господар, який поріг - така й господиня. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць - цих найевятіших місць. Як тут не згадати прекрасний народний звичай. Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою.

З особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Кому доводилося бувати на Прикарпатті, той переконався в багатстві форм опорядження колодязів. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво-му-зейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба. На фронгончиках - різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками…

А яка криниця без зелені? Традиційно обіч них висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже вузький з природного каменю пїшник, стоятиме чепурненька лавка, відерце й полив’яний кухоль. Криниця у нашому місті. Це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. Вода із семи криниць. Це не лише поетичне порівняння, художній прийом, але й глибока народна пошана до живих джерел.