Спишіть, підкресліть слова, які відповідно до смислового
пу можуть писатися інакше. складіть речення, щоб ці слова,
в іншому значенні.
1. люблять батьківщину не за те, що вона велика, а
що своя (сенека). 2. михайло стельмах — один із найя
ших знавців багатств української мови. 3. стояла нето
тиша, а згори валило й валило; інколи здавалося, що сніг
тить не згори на землю, а навпаки (в. шевчук).
ору,
Для дослідження великих глибин дослідники стали використовувати глибоководні підводні апарати – батискафи, батисфери і гидростатом. Вперше проект такого апарату представили американці К. Річардсон і Дж. Уолкотт в 1848 році. Але тоді здійснити свій проект вони не змогли. І їх випередив У. Базен, який в 1865 році зумів опуститися в батисфері власної конструкції на глибину 75 м.
Батисфери – міцні оболонки сферичної форми з герметично закривається люком і міцним ілюмінатором для Таку сферу підвішують на тросі і спускають у воду з судна забезпечення.
На початку XX століття дослідженнями глибин вельми зацікавився біолог У. Біб. Він ознайомився з проектом батисфери капітана Дж. Батлера і зумів домогтися, щоб вона була побудована. Сфера діаметром близько 1,5 м була цілком відлита зі сталі і важила 2,5 т. Товщина стінок становила трохи більше 3 см. Апарат мав вузький, 35 – сантиметровий люк, невеликі ілюмінатори з кварцового стекладіаметром 152 мм і рулі для повороту навколо осі.
Атмосфера всередині батисфери очищалася за до вентилятора, який проганяв повітря через касети з порошком хлориду кальцію для видалення вуглекислого газу. А дозовані порції кисню надходили з двох балонів, ємністю по 600 л.
На глибину батисфера опускалася з борту баржі « Реді » на сталевому тросі діаметром 22 мм, намотаному на барабан лебідки. Крім троса, баржу з батисфері пов’язували два телефонних кабелю, за якими з Гідронавтів підтримувалася постійний зв’язок, і два електричних дроти. Усередині батисфери поруч з ілюмінатором був встановлений потужний світильник у 1,5 кВт, що виявилося досить невдалим рішенням, оскільки лампа дуже сильно нагрівалася, світ її бив в очі, заважаючи через сусідній ілюмінатор. Та й взагалі комфорт залишав бажати кращого – дослідникам доводилося весь час сидіти навпочіпки або підібгавши ноги під себе.
Проте, починаючи з літа 1930 року, Біб і Бартон провели серію спусків під воду біля острова Нонсач, неподалік від Бермудських островів. Дослідникам вдалося спуститися до глибини 800 м, поставивши світовий рекорд.
Однак, коли після першої серії занурень батисфері опустили на глибину 915м, при підйомі вона виявилася повністю заповненою водою. Не витримало ущільнення ілюмінатора, але, на щастя, цей випробувальний спуск проходив без участі людей. Довелося провести модернізацію. І 11 серпня 1934 Вільям Біб і Отіс Бартон опустилися на глибину, рекордну для того часу, – 923,5 м. Далі, в 1949 році біля берегів Каліфорнії Отіс Бартон вже без Біба опустився на глибину 1006 м, а 16 серпня 1949 – на 1375 м, пробувши під водою 2:00 19 хвилин.
У СРСР почали займатися глибоководними спусками в другій половині 30 -х років XX століття. У 1936 році інженери Михайлов, Нелидов і Кюнстлер створили проект одномісній батисфери, призначеної для досліджень на глибинах до 600 м. Корпус батисфери складався з двох сталевих півсфер з фланцями. Внутрішній діаметр зібраної сфери дорівнював 1,75 м. У сфері були отвір під вхідний люк і кілька отворів під ілюмінатори.
Поряд з батисфері для підводних занурень використовувалися і гидростатом, що мали форму циліндра з сферичними днищами. Такий корпус дозволяв з великими зручностями розмістити екіпаж і апаратуру.
Першим гидростатом, що опустився на глибину понад 400 м, була конструкція американського інженера Ганса Гартмана. Занурення відбувалося в 1911 році в Середземному морі. З гидростата, опущеного на глибину 458 м, Гартман зробив кілька фотознімків. А після спливання розповів про випробуваному їм жаху, оскільки під впливом глибинного тиску всередині камери став лунати тріск « зразок пістолетних пострілів».
Проте роботи з удосконалення гидростатом тривали. Були навіть спроби створити щось на кшталт « підводного танка », здатного повзати по дну. Саме таку конструкцію мав, наприклад, гідростат Ріда з екіпажем з двох чоловік.
У Росії роботи з проектування та будівництва гидростатом почалися в 20 -х роках XX століття за замовленням Епрон – Експедиції підводних робіт особливого призначення. Справа в тому, що флотському інженеру BC Язикову вдалося зібрати відомості про загибель в районі Балаклавської бухти в 1854 році парусно- гвинтового фрегата «Чорний принц » із золотими монетами на борту. Для підйому такого цінного вантажу інженер Є.Г. Даниленко побудував гідростат з глибиною занурення 150 м. Повітря для екіпажу подавався з катера по гумовому шлангу.
Однак золотий вантаж експедиції роздобути так і не вдалося. Правда, занурення в Балаклавській бухті не йшли даром. Експедиція підводних робіт отримала багатий досвід, який дозволив її членам надалі підняти 110 затонулих суден
О мово наша, мово українська
Тебе я чую здалеку і зблизька.
В добрі і горі завжди зі мною,
Як незрадлива пісня материнська.
М. Сливко
Із малечку в словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова — це безцінний скарб народу, надбаний тисячоліттями. У ній відбито його характер, історію, звичай, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до свого народу, до рідної мови. Людина може покинути Батьківщину і не чути більше рідної мови, але у підсвідомості залишаться колискові, які виспівувала мати, перші враження, добуті тільки цією, єдиною і неповторною, мовою. Мовою, якою говорили діди й прадіди, з любов'ю до якої дитина з'являється на світ.
Ти — весь у слові, як у сповиткові,
З колиски до калини при горбі...
І вже коли ти похитнувсь у слові,
Вважай, що похитнувся у собі.
(Б. Олійник)
Люди, які забувають і зневажають рідну мову, гідні тільки жалю. Самі не розуміючи, що коять, вони зазнають непоправної втрати, стають на шлях найбільшого злочину проти культури всього людства, бо народ може відбудувати все: господарство, добробут, — але мову відновити не може. Нація зникає, настає її історична смерть.
Чому ж тебе, мовонько,
Та й дехто не любить?
Чому ж рідне словонько
Забувають люди?
(В. Каюков)
Коли ж народ через свою несвідомість чи під тиском зовнішніх обставин перестає плекати найважливіше — рідну мову, зрікається найцінніших скарбів, здобутих пращурами, він прирікає себе на самогубство. Це може підтвердити й історія. За весь час існування української мови було багато спроб знищити її, щоб здобути владу над усім народом. Доля нашої мови складалася трагічно — від обмеження у побутовому спілкуванні до повного її заперечення. Але тяжкі часи минулися, і, не зважаючи на численні перешкоди і лихоліття, українська мова все-таки вистояла.
І на злість ворогам засіяла вона
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко)
Тим-то й образливо, що, пройшовши стільки тяжких випробувань, українська мова все-таки й сьогодні піддається зневазі й образливим словам.
Ми можемо знайти в історії не тільки сумні сторінки, а й ті, якими можемо пишатися. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого джерела. Калиновою, солов'їною називали прекрасну українську мову поети. Але мова може бути не тільки барвінковою, вона буває і знаряддям боротьби:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
(Леся Українка)
Крім того, українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Наприклад, слово лелека має дуже багато синонімів — чорногуз, бусол, бусел, бузько, гайстер. А яке розмаїття зменшено-пестливих форм: вітер — вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшених — вітрило, вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько. В українській мові дуже багато слів-символів. Червона калина — символ краси; лебідь — знак чистоти й вірності; ясна зоря — надія; лелека — птах долі, провісник добробуту; кінь — образ вірного друга; сизий орел і сокіл — символи відваги і мужності.
Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам'ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фольклорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. «Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа», — справедливо зазначив поет В. Гончаренко.
Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері, це веде до найбільшої кари — духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства.
Мову пошануємо —
Виростем багатими.
Хто про мову думає,
Зна, що в нього мати є.
(В. Каюков)