Спишіть речення, поставте розділові знаки, впишіть службові частини мови, назвіть їх, розберіть як частину мови Василько підвівся обтріпуючись від снігу та побіг до саней
Микола степанович вінграновський народився 7 листопада 1936 в м. первомайськ миколаївської області в районі «птахокомбінат». в школі № 17 первомайська він здобув середню освіту. навчався на акторському відділі київського інституту театрального мистецтва. за два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав о. довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в москву навчатися у вдіку. через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі м. вінграновського. ще студентом зіграв головну роль рядового солдата івана орлюка у художньому фільмі «повість полум’яних літ» (1961), автором якого був олександр довженко. за краще виконання чоловічої ролі микола вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в лос-анджелесі. 9 black mirror facts most fans don’t know до києва дипломований кінорежисер повернувся з москви знаменитим, про що розповідає в есеї «хто і що для мене незалежність україни», і в повісті «пересадка». проте вінграносвького, який почав працювати на кіностудії ім. о. довженка зустріли неприхильно. написаний ним сценарій «світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм. миколі вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії о. довженка: «дочка стратіона» (1964), «ескадра повертає на захід» (1966), «берег надії» (1967), де він зіграв також роль вацлава купки, «дума про британку» (1970) — роль несвятипаски, «тихі береги» (1973), «климко» (1984), документальні фільми «слово про андрія малишка» (1983), «щоденники о. п. довженка» (у співавторстві з леонідом осикою), «щоденник. довженко. 1941-1945» (1993), «чигирин — столиця гетьмана богдана хмельницького» (1993), «батурин — столиця гетьмана івана мазепи» (1994), «галич — столиця князя данила галицького» (1995), «гетьман сагайдачний» (1999). дебютував микола вінграновський добіркою поезій у журналі «дніпро» (ч. 2, 1957), відтак — у «жовтні» (нині «дзвін») (ч. 8, 1958), «вітчизні» (ч. 5, 1960) і «прапорі» (нині «березіль») (ч. 8, 1960). публікація в «літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «з книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій. перша збірка «атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «тиша і грім» василя симоненка і «соняшник» івана драча. в «атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного. цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. 1967 р. побачила світ друга поетична збірка «сто поезій». щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99… у 1971 році вийшла збірка «поезії», у 1978 — «на срібнім березі». між цим були зйомки фільмів, написання прозових творів, сценаріїв. у цей же період поет багато працює над дитячими творами. ще на початку шістдесятих років у журналі «ранок» з’явилися оповідання «бинь-бинь-бинь» і «чорти». тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «мак», «літній ранок», «літній вечір» та інші. у 1982 р. побачила світ збірка «київ», згодом — «вибране» (1986), передмову до якого написав іван дзюба. двома роками раніше миколі вінграновському присуджено державну премію україни ім. тараса шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті «сіроманець«, «первінка» та інші. також він є автором книжок-віршів: «губами теплими і оком золотим», «цю жінку я люблю»; повістей: «у глибині дощів», «літо на десні»; роману «северин наливайко». найповніше видання доробку — «вибрані твори в трьох томах» (2004). постановник десяти художніх та документальних фільмів. нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відділенні пен-клуб
Усвідомлення батьківщини до кожного з людей приходить по-своєму. Але приходить час — і кожний розуміє нерозривну єдність із рідною землею. Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки. Споконвіку боронили цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завжди була їхнім багатством, яким пишались і захищали. А беручи від природи її дари, люди розуміли, що цих щедрот буде значно більше, якщо вони берегтимуть природу. У наш час перед людьми гостро постала екологічна проблема. Це пов'язано з тим, що люди вирішили стати господарями природи, почали її підкоряти собі. Внаслідок роботи виробництв забруднилися ріки. Збільшення орних земель призвело до знищення лісів. Смердюче Каховське водоймище було колись мальовничою українською землею. Пішли під воду біленькі хатки, вишневі садочки і кучеряві верби над ставками. А колись красиве і багате Аральське море висохло, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. Нащадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюнки Аралу. Люди необдумано експлуатують природу, а іноді просто не замислюються над наслідками своїх вчинків. Безвідповідальність призвела до Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали величезні регіони України, Білорусі, Росії. Внаслідок аварії загинуло сотні людей. А скільки інвалідів, села і міста заражені радіонуклідами. Радіаційний фон і досі, через вісімнадцять років після аварії перевищує допустимі норми. Скалічена земля, скалічені люди... Мені здається, що атомні електростанції взагалі треба заборонити, адже доки вони існують, країна — в небезпеці. Осушення боліт на Поліссі залишило людей без питної води. А у нас в Харкові внаслідок зміни річища ріки з'явилися підтоплені житлові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас Нетеченська набережна вздовж неіснуючої ріки. І таких фактів можна навести безліч. І найшкідливіше, на мою думку, те, що поруч із горе-господарями стояли байдужі люди, які просто гали за знищенням природи. Прикро, але таких серед нас чимало. Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди вчаться тільки на помилках? Потрібно нарешті зрозуміти, що людина — це частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну землю, дбати про її благополуччя — ось у чому полягає патріотизм.
