Спишіть речення, розставляючи розділові знаки. Підкресліть означення, письмово поясніть умови їх
відокремлення або невідокремлення, тобто поруч із реченням
напишіть правило.
1. Вона прийшла заквітчана і мила і руки лагідно до мене
простягла (В. Симоненко).
2. На сто думок замислена Полтава вербові гриви хилить
до води (Л. Костенко).
3. Сади омиті музикою згадок ковтають пил міжселищних
доріг (Л. Костенко).
4. Тут ніжна осінь мрійна та м'яка на кольори багата
розмаїта (О. Ющенко).
5. Веде нас мрія ніжна й строга і підросли малі сини (А.
Малишко).
6. Широкою вкритою туманом долиною верталися додому
(У. Самчук).
7. Зморений страхом безсонням і холодом Олег заснув (Ю.
Мушкетик).
8. Ті слова сміливі й пекучі здіймали в голові рої думок (А.
Шиян).
9. Скроплений живлющою росою пробився паросток на світ
(О. Квітневий )
10. Подвір'я дрімає сонне й порожнє (О. Гончар).
11. Смутний і виснажений став він підніматись на гору
вузькою вулицею, запорошеною кам'яним вугіллям (І.
Микитенко).
12. Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь рясно
вкриті кра росою (М. Коцюбинський).
Вічливу людину відрізнити від інших дуже легко.Така людина завжди говорить з посмішкою, дякує тобі за будь-яку справу, бажає тобі здоров'я, гарного аппетиту або доброго дня. І робить це не тільки тому, що так треба, а від щирого серця. Насправді вічлива людина ніколи не буде вдавати щось із себе - вона буде сама собою завжди, навіть тоді, коли аргументи будуть проти неї.
Справжня шляхетна людина буде робити добрі справи для всіх, хто їх потребує, і не буде розповідати про зроблене добро, хвалитися. Справжніх добрих людей дуже мало, і коли вони є - це щастя. Бережіь їх почуття, адже кожне необережне слово може ранити їх, відібрати бажання робити добро, змінити їх не в гарну сторону.