Спишіть речення, розставте пропущені розділові знаки. Визначте синтаксичну роль однорідних членів речення (підкресліть Ми маємо право на сум і любов на щастя на сонце і трави.
2)Усе в чеканні: спілі краплі рос земля і місяць вишні і тополі.
3)Оживлялась музика крапель, сумних і веселих лінивих і жвавих глухих та дзвінких.
4)Я кілька днів і сяк і так добирався до скрині.
5)Ми сидимо, схилившись над вудками, і тільки тиша й небо понад нами.
6)Легенда починається з кохання із подвигу і мужності людської з джерельця 7)чистого води живої.
8)Тисячі сіл вогнями благань і скорботи піднялися вгору і вугіллям та попелом упали додолу.
9)Як колись так і тепер люди шанують минуле.
10)Цвітуть картоплі і мак по них цвіте.
11)Чи то подив чи то страх мелькнув в Олесиних очах.
Вересень – місяць-художник, який використовує найрізноманітніші фарби. Квіти радують нас своєю красою. Відтінки коричневого, червоного, жовтого і зеленого з’являються на деревах. Вони немов поринули в палітру і повністю забарвилися. Я думаю, що ні один місяць в році не є таким різнобарвним. Дерево на очах стає золотим, а квіти радують око кожного, хто на них дивиться.
Вересень часто називають чарівником. Він творить справжні дива, переодягаючи дерева і лісу в розкішні і красиві наряди. Золоті та багряні листя стає прикрасою на шкільних святах. Гербарії стають барвистими і незвичайними. Прогулянка по парку або подорож до лісу стають казковими і веселими.
Я люблю перший місяць осені за його веселі фарби. Але іноді він дарує землі тьмяні, сірі і похмурі фарби. Коли йде дощ, все навколо стає мокрим і похмурим. А дерева і квіти вже не іскряться чарами і чарівністю. Земля стає чорною, а листя мовчки падають вниз. Хоча навіть у такий час вересня гарний.
Квіти влаштовують у вересні свій осінній бал. Червоні і жовті троянди, бордові айстри, бузкові гладіолуси, білі хризантеми. Художники малюють картини, а поети пишуть вірші про вересень. Фотографи роблять дивовижні знімки на тлі золотавих полів і лісів. Цей місяць вражає і зачаровує. Чародій, чарівник, художник. Так часто називають перший осінній місяць. Як добре, що в році є така чудова пора, коли наша земля ставати яскравіше і красивіше.
Чим для мене є мова мого народу? Без перебільшення можна сказати, що це одна із найбільших цінностей у житті. Це те найперше, що оточує недавно народжену дитину. Мати, батько і їх мова найпершими схилялися над немовлям. Потім була пісня — мамина колискова, дитяча, жартівлива. І скрізь чулися рідні, знайомі слова.
Кожна людина обирає собі мову, якою спілкується, інколи таких мов кілька, але рідною буває лише одна; найпотаємніші думки довіряють найріднішій мові і пишуть вірші загалом найріднішою мовою.
Немає такого письменника, який би не виказав своєї любові до своєї мови, який би не вболівав за її долю. Мільйони слів, а кожен письменник повинен вибрати свої, створити свою, власну, комбінацію, яку ще ніхто не сказав:
Страшні слова, кол вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше.
Найбільше серед письменників переймалися проблемами мови М. Рильський, П. Тичина, В. Симоненко, М. Куліш, А. Малишко, і зараз вони тривожать серце і Дм. Білоусу, і Б. Олійнику, і Дм. Павличку, Л. Костенко, І. Драчу та багатьом іншим. А вже про Шевченка і говорити нічого. Тому що роль мови у житті людини важко переоцінити. Можна багато говорити про красу, мелодійність, чарівність української мови. Тільки глухий не оцінить краси української мови. А яка сила жарту і дотепу в українця! Багато списано паперу про те, як принижувалася наша мова протягом віків, скільки виходило циркулярів про її заборону. Про це уже не варто говорити. З 1991 року українська мова знову здобула статут державної. Наша мова гідна такого статусу, бо нею можна сказати і найніжніші слова освідчення, і найдотепніші жарти, а зараз вона вчиться бути ще й діловою. Перед нею великі можливості. Ось тільки нам, українцям, треба навчитися її поважати, вважати рідною, найкращою. Бо мова — це сутність людини, це першоелемент народу, нації. Це не лише засіб творчості, хоч і це її величезний пласт, це — душа народу, його самобутність, неповторність. Згадайте, як любив і милувався українським словом Мокій у п'єсі М. Куліша "Мина Мазайло". Багато письменників ставлять мову в один ряд з Україною, матір'ю, коханою. Люди України, вчіться у письменників любити свою мову, збагачуйте її, розвивайте, і тоді ви і самі не помітите, як це "диво калинове" зачарує вас навіки.