Спишіть речення, розставте розділові знаки. Укажіть означувані слова, дієприкметникові звороти підкресліть суцільною хвилястою ліінією. 1.Квіти сріблені росою дивляться на шлях.
2.Копійка нажита трудом збережеться довше легкого карбованця.
3.Людина наділена співчуттям ніколи не пройде мимо горя.
4.Обличчя матері обвітрене й засмагле стало більш яснішим.
5.Пісню написану Андрієм Малишком і сьогодні радо слухають.
6.Зароблений чесною працею хліб був дуже смачним.
7.Стомлена роками бабуся частувала яблучками своїх онуків.
8.Море мовчало зовсім приспане тихою ласкою ночі.
9.Безмежний степ укритий снігом спав.
10.Край моря сонце золотить укриті лісом гори.
11.Усе ще зачудований, я сів у саду під яблунею
12.Наснажена життям, аж весела йтиме гроза.
13.Хліба змиті дощем яскраво зеленіли.
Милують очі старанно оброблені поля.

Речення з модальними частками
(Леся Українка «Лісова пісня»)  

1.  Л і с о в и к То Ж дядько Лев сидітиме в тій хижі, а він нам приятель.
    (ж – підсилювальна)
2.  М а в к а   Ох, ЯК я довго спала!
    (як – оклична)
3. Л і с о в и к   ОН жовтими пушинками вже плавлють на чистім плесі каченятка дикі.
    (он – вказівна)
4. Л у к а ш   Я ТІЛЬКИ хтів собі вточити соку з берези.
    (тільки – обмежувально-видільна)
5. М а в к а   НЕ пий ЖЕ крові з сестроньки моєї!
    (не – заперечна, же – підсилювальна)
6. М а в к а (усміхаючись)  ЧИ гарна ж я тобі?
    Л у к а ш (соромлячись)  ХІБА я знаю?
    (чи, хіба – питальні)

Літо. Скільки див воно дарує: подорожі, відпочинок, екскурсії у мальовничі куточки нашої країни. Звісно, кожна дитина чекає літа, бо воно приносить канікули. Три місяці — так багато веселого часу. Скільки різних пригод трапляється, скільки вражень!
Я хочу розповісти про випадок, який стався минулого року на морі. Щоправда, не зі мною.
Героїня мого оповідання — Марічка, десятирічна дівчинка, красива білявка з голубими оченятами.
Одного довгоочікуваного дня дівчинка разом із сім'єю сіла в потяг і помчала-полетіла назустріч морю.
Марічка ніколи раніше не бачила цього синього дива: раптом перед очима постала блакитна далеч, аж до самого обрію. Морська гладінь виблискувала на сонці міріадами іскорок.
— Мамо, яке море безмежне і привітне. Я йду з ним привітаюсь ближче, — впевнено сказала Марічка.
—  Обережно, дитино. Воно дійсно гарне, але може бути небезпечне.
—  Ну що ти, мамо! Хіба я маленька! — махнула рукою дівчинка і, не слухаючи останніх слів матусі, помчала у воду. Марічка не зрозуміла, чому мама так каже. Вона хлюпалась у водичці, забавлялась, не помічаючи, як відходить все далі від берега. Та ось одна велика піниста хвиля накрила дитину. Мить — і Марічка опинилась під водою. Що було далі — вона не пам'ятає.
Дівчинка розплющила очі — і побачила біля себе переляканих батьків і двох високих чоловіків у рятувальних жилетах. Вони лагідно посміхнулись і сказали:
—  Так, море гарне і добре, але обережним бути не завадить.
вам, —ледве промовила Марічка. І, притулившись до мами, заплакала...