1.Добери до них антонiми. День - ніч боягузтво - сміливість весна - осінь горе - радість багатство - бідність ненависть - кохання. Склади три речення з дiбраними iменниками. Визнач вiдмiнки цих iменнiкив. Від ненависті до кохання один крок. (Р. в.) Сьогодні зоряна ніч.(Н. в.) Вересень - перший місяць осені. (Р.в.) 2.Утвори словосполучення,розкривши дужки. Склади й запиши з ними речення. Визнач вiдмінки iменників. Зварити без солі (Р. в.), розпалити в печі (М.в.), повернутися з подорожі (Р. в.), дивуватися високій врожайності (Д. в.).
Щедра горобина Скакав якось горобчик маленький по снігу - веселий,пісню наспівує.Аж раптом на ньго вовк як кинется! Злякалося пташеня,полетіло,як змогло,не високо,літати як слідує ще не навчилося.Наздогнав вовк бідолашного горобчика та за крильце - хвать! - і поранив.побігло птпшеня по снігу,а вовк уже близько,от-от і зараз схопить. Раптом трапилася горобчикові на дорозі горобина - велика,росла,і ягідок повно. - Куди ж ті так біжиш,горобчику? - запитала вона. Горнобчик і каже: - Я,матінько-горобино,від вовка лютого тікаю! Та крильце моє... Не встиг горобчик доказати,аж тут вовк уже наздогнав.Горобина його як вдарить гілкою,що у того й сльози з очей.Він кинувся на ненависну горобину,а та як почала його бити гілками,що ой леле! Вицарапала його усього,а той зо страху й втік. І тоді добра горобина почала подгодовувати бідне пташеня до самої весни,піклувалася про нього,наче про синочка свого,а коли те одужало,то подякувало воно горобині та й полетіло до родичів. - І щоб я робив без тебе? - сказав наостанок горобець горобині. - Помер би,мабуть...
День - ніч
боягузтво - сміливість
весна - осінь
горе - радість
багатство - бідність
ненависть - кохання.
Склади три речення з дiбраними iменниками. Визнач вiдмiнки цих iменнiкив.
Від ненависті до кохання один крок. (Р. в.)
Сьогодні зоряна ніч.(Н. в.)
Вересень - перший місяць осені. (Р.в.)
2.Утвори словосполучення,розкривши дужки. Склади й запиши з ними речення. Визнач вiдмінки iменників.
Зварити без солі (Р. в.), розпалити в печі (М.в.), повернутися з подорожі (Р. в.), дивуватися високій врожайності (Д. в.).
Скакав якось горобчик маленький по снігу - веселий,пісню наспівує.Аж раптом на ньго вовк як кинется! Злякалося пташеня,полетіло,як змогло,не високо,літати як слідує ще не навчилося.Наздогнав вовк бідолашного горобчика та за крильце - хвать! - і поранив.побігло птпшеня по снігу,а вовк уже близько,от-от і зараз схопить. Раптом трапилася горобчикові на дорозі горобина - велика,росла,і ягідок повно.
- Куди ж ті так біжиш,горобчику? - запитала вона.
Горнобчик і каже:
- Я,матінько-горобино,від вовка лютого тікаю! Та крильце моє...
Не встиг горобчик доказати,аж тут вовк уже наздогнав.Горобина його як вдарить гілкою,що у того й сльози з очей.Він кинувся на ненависну горобину,а та як почала його бити гілками,що ой леле! Вицарапала його усього,а той зо страху й втік.
І тоді добра горобина почала подгодовувати бідне пташеня до самої весни,піклувалася про нього,наче про синочка свого,а коли те одужало,то подякувало воно горобині та й полетіло до родичів.
- І щоб я робив без тебе? - сказав наостанок горобець горобині. - Помер би,мабуть...