Стислий переказ чайка якої не любили
Чайка, якої не любили
Цього літа я знову на морському узбережжі. Ранок на безлюдді
серед гомону хвиль — моя улюблена пора. Та сьогодні, бачу, я тут
не сам. За кількасот метрів витягує свого човна на берег якийсь
рибалка і кличе мене до Мабуть, багато риби впіймав. Підбігаю. Удвох ми швидко витягуємо і прив’язуємо човен. А що ж у
ньому? Оце так риболовля! На дні сиділа справжня морська чайка,
прив’язана за ногу, і дивилася на мене насмішкуватими злісними
очима. Я ніжно погладив її шовковисте пір’ячко.
Чоловік застеріг від чайчиного гострого дзьоба і забіяцької кусливої вдачі. Казав, що через це її не люблять, називають злюкою,
розбишакою. Але він зріднився з цією істотою, бо зобов’язаний їй
своїм життям.
Того дня зненацька розгулявся вітрисько, на морі заштормило.
Вода бушувала і під, і над човном р довкола став непроглядним. Рибалка спрямував човен туди, звідки чувся розпачливий крик
птахи. Вона і вивела його тоді із самого, здавалося, пекла. А коли
стихія на морі вгамувалася, зустрів її самотню, обшарпану, ледь
живу серед морського баговиння. Чоловік оповідав, а я милувався
білосніжною голівкою птаха, його гордо загнутим дзьобом, широкою спиною й могутніми крилами, на кінцях чорними, як сажа.
І навіть здоровенними перетинчастими ногами й лютими очима.
196 слів.
Цього літа я знову на морському узбережжі. Ранок на безлюдді серед гомону хвиль — моя улюблена пора. Та сьогодні, бачу, я тут не сам. За кількасот метрів витягує свого човна на берег якийсь рибалка і кличе мене до Мабуть, багато риби впіймав. Підбігаю. Удвох ми швидко витягуємо і прив’язуємо човен. А що ж у ньому? Оце так риболовля! На дні сиділа справжня морська чайка, прив’язана за ногу, і дивилася на мене насмішкуватими злісними очима. Я ніжно погладив її шовковисте пір’ячко.
Чоловік застеріг від чайчиного гострого дзьоба і забіяцької кусливої вдачі. Казав, що через це її не люблять, називають злюкою, розбишакою. Але він зріднився з цією істотою, бо зобов’язаний їй своїм життям.
Того дня зненацька розгулявся вітрисько, на морі заштормило. Вода бушувала і під, і над човном р довкола став непроглядним. Рибалка спрямував човен туди, звідки чувся розпачливий крик птахи. Вона і вивела його тоді із самого, здавалося, пекла. А коли стихія на морі вгамувалася, зустрів її самотню, обшарпану, ледь живу серед морського баговиння. Чоловік оповідав, а я милувався білосніжною голівкою птаха, його гордо загнутим дзьобом, широкою спиною й могутніми крилами, на кінцях чорними, як сажа.
Объяснение: