Моє рідне місто – найкраще на землі. не тому, що тут пройшло моє дитинство і юність, не через до болі рідні місця, а тому, що воно дійсно зачаровує навіть просто проїжджих мимо людей. воно насичене особливим колоритом, його вулиці переповнені весняним настроєм, а люди привітні і доброзичливі. так було завжди. кожна пора року у містечку по-своєму неповторна. весна і літо – період, коли численні вулички, бульвари та площі поринають у зелені дерев та квітах, зранку до пізнього вечора гуляють родини з дітьми, закохані пари, гурти молоді. осінню та зимою місто поринає в досить теплу атмосферу затишку. воно ніби ховається в кокон, де все ж вирує життя, щоб навесні знову заявити про себе нескінченною енергією.наше місто славиться історичними визначними пам’ятками. тут є алея слави ветеранів , пам’ятник невідомому солдату, великому т. шевченку та бульвар г. сковороди з персонажами його творчості. в цих місцях завжди людно та гамірно, населення оберігає та цінує символи свого міста. також у місті є дитячий садок, школа, стадіон, будинок культури, велика бібліотека в центрі. а на околиці протікає невелика річка, з берегів якої відкривається чудовий краєвид – місце натхнення місцевих художників, фотографів та поетів. головна особливість мого рідного міста – в його неповторності. об’єктивно можна сказати, що ніде немає такого вдалого поєднання культурного, природного та людського потенціалів, як тут. найбільшою окрасою будь-якого міста чи селища є його населення, а в нас воно дружне, найщиріше та найдобріше. саме люди роблять все, що створено на території містечка живим та насиченим повітрям. я дуже люблю своє місто, воно надихає мене, змушує пам’ятати про своє походження та бути вдячною, що народилася саме в цих місцях.
Весь період розвитку нашої рідної мови — це долання численних перешкод і
заборон. Тільки завдяки запеклій боротьбі провідних науковців,
письменників, публіцистів удалося зберегти і певною мірою поширити
українську літературну мову у різних сферах суспільного життя. Нове
покоління ставиться принципово по-іншому до мови своїх предків: усе
менше і менше можна почути висловлювання, що таврують усе українське як
прояв провінціалізму. Така переміна у свідомості молодих громадян
України відбулася під вСучасна українська літературна мова не поступається своїми
функціональними можливостями жодній із найбагатших і найрозвиненіших мов
світу. У її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. Отже,
найголовнішим завданням нашого покоління є дбайливе ставлення до рідної
мови. Ми не повинні байдуже відноситися до того, як висловлюємо свої
думки, бо маємо почуття власної гідності.