Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.
давно забули ліс і сад.
Стояли яблуні та вишні
у квітах з голови до п'ят.
Все оживало, все раділо
в зеленім лісі і в садку.
І кожен сам знаходив діло
собі під силу й до смаку.
Отам, де сосни із-за тину
здаля дивились у квітник,
розкинув довгу павутину
Павук — похмурий працівник.
Він жив у хатці на гілляці,
щоранку вдосвіта вставав,
а вставши, зразу йшов до праці
і плетиво своє снував,
ще й буркотів:— Щоб мух ловити,
міцні тенета я роблю.
Я дуже впертий, працьовитий,
неробства зовсім не терплю!
Поміж дерев, найстарших віком,
у гущині серед трави,
на сто дверей і двісті вікон
стояв будинок мурашви.
Виходили крізь всі ті двері
щоранку тисячі мурах
і метушились до вечері
і по землі й по стовбурах.
Вони тягали суччя, дрюччя,
за себе важчі в сто разів,
облазили дерева й кручі
усі — з верхів і до низів.
А ввечері повзли додому
і так, щоб чути скрізь було б,
хвалились:— Всім давно відомо,
що й ми ненавидим нероб!
Неподалік, де тихо дзенькав
серед трави ясний струмок,
бджілок родина чималенька
вселилась в гарний теремок.
Вони збирали мед на квітах
аж до вечірньої зорі.
І клопоту шок працьовитих
любили всі, малі й старі,
бо, хоч і мали гострі жала,
вони й самі любили всіх
і тільки тих не поважали,
хто байдикує всім на сміх.